З моєї першої дружиною Іриною ми були знайомі зі шкільної лави. Коли ми були молодими, життя мчало швидко. Я практично не помітив, як виріс наш син. Коли з’являються діти в молодому віці, то сприймаєш це, як належне, а не як дар згори. Та й щастям сімейного життя я не бачив, просто все йшло по накатаній доріжці. Хоча, не сперечаюся, Ірина завжди була не тільки гарною дружиною, а й надійною людиною, на яку можна було покластися.
– Іриночко, для того, щоб бізнес пішов, мені зараз терміново гроші потрібні. Але я зовсім не знаю, де ще взяти. Уже й у друзів позаймав.
– Ну навіщо було займати? Давай продамо квартиру моєї мами. Адже все одно вона без діла зараз стоїть. Жити ми там ніколи не будемо.
– Дякую, Іринко. Це зараз так до речі.
І ось так в усьому Ірина немов паличка-виручалочка могла знайти вихід з будь-якої складної ситуації. Але коли ми вже міцно стояли на ногах, не потрібно було думати про те, як заробити зайву копійку, я дуже просив, щоб дружина подарувала мені ще дитину. Але Ірина навідріз відмовлялася від цього.
– Вікторе, я вже не молода дівчинка. А мати діток в такому віці? Ну не знаю, мені вже 36… Навіщо?
– Ти у мене ще молода.
– Ні, не уявляю, що я знову поринаю в цю метушню з пелюшками і сорочечками. Пашка наш уже дорослий. Нам про онуків пора замислюватися, а не про дітей.
Я в якийсь момент вже змирився з тим, що у мене лише один спадкоємець. Але в 50 років мені стало здаватися, що я вже не живу зовсім, а просто доживаю свій вік. Життя якесь прісне було. А потім я випадково познайомився з дівчиною. Я їхав додому з роботи, а вона зупинила мою машину.
Я просто закохався в неї, як хлопчисько. Від дружини приховувати ці відносини я не став. Одразу розповів усе і ми з Лізою почали жити разом. Ірині я залишив будинок машину і щомісячний відсоток від доходів нашого бізнесу.
Минуло п’ять років і я тричі татусь у новому шлюбі. У мене донька і двоє близнюків. Колишня моя дружина і досі сама.
І знаєте, я б жив з Іриною і досі, якби вона мені подарувала ще нащадків. Не знаю, як і для кого, а для мене бути батьком, піклуватись про дітей, чути їхній веселий сміх, вкладати в них усього себе, ось справжнє щастя. Шкода, що Ірина в цьому мене не підтримала.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
