— От і посадили ми моїх маму та тата на поїзд. Попрощалися із ними. Ну нарешті відправили їх до себе додому! Повернулися ми до своєї квартири! Тепер там просторо, тиша та умиротворення. Вдома тепер лише я, чоловік та діти. Просто чудово! Батьків я просто обожнюю, але все-таки найкраще, коли ми знаходимося подалі один від одного.
— А скільки вони у вас гостювали? Чи проживали у вас у квартирі?
— Так, а де ще? Інші варіанти вони навіть не розглядали. Я їм так обережно запропонувала зняти номер у готелі, так вони образилися відразу. Сказали, що вони приїхали до онуків, а не для того, щоб жити в якомусь готелі. Ось так у тісноті ми й прожили цілих два тижні у квартирі з однією кімнатою: я, чоловік, двоє дітей, мама та тато.
— Як же ви вмудрилися там поміститися всі шестеро?
— Ну от якось так знайшли вихід із становища. Чоловік спав на кухні. А ми всі в кімнаті. Ось для цього випадку спеціально придбали матрац надувний. Я правду кажучи, вже чекала, коли настане день від’їзду батьків додому, тому що, стало дуже тісно, у дітей збився режим, а мама постійно лізла до мене зі своєю “допомогою”.
Так ось, приїхали ми з вокзалу, тільки переступили поріг, як одразу зателефонували чоловікові. По голосу Івана, я зрозуміла, що це дзвонить свекруха. Про що була їхня розмова, я не чула, бо займалася дітьми. Коли Іван закінчив розмову, повідомив мені, що його мама вже купила квиток, і через день зранку буде вже в нас.
– Що ж! Не встигли одні гості поїхати, як інші на підході!
– Та ось же! Я в нього спитала, чи він бува не жартує? Знову гості? Я вже хочу трохи перепочити. Сказала, щоб він передзвонив мамі та попросив її здати квиток. Нехай приїжджає трохи згодом.
7 років тому Аліса та Іван переїхали жити до столиці. Раніше вони проживали в селі. Одразу ж знайшли собі тут роботу, зняли невелике житло. Спочатку їм доводилося нелегко. Вони жили у найсуворішій економії. Але їм завжди допомагали батьки, періодично давали їм гроші та привозили продукти харчування. Через якийсь час Алісі вдалося знайти добре оплачувану роботу і їм полегшало.
Коли минуло 2 роки, Івану теж підвернулася чудова робота, з високою заробітною платою. Вони придбали власний автомобіль, взяли в кредит маленьку однокімнатну квартиру в новому будинку. Потім у них з’явилось двоє дітей, син та дочка, з різницею у віці 1,5 роки.
Нині їхньому синові 3 роки, а дочці 1,5. Аліса постійно у турботах, на ній усі домашні справи та діти, навіть встигає працювати віддалено – вона бухгалтер. Іван працює в офісі. Дуже втомлюється. Рано-вранці він їде і повертається вже вночі. Виходить так, що він з дітьми до ладу і не бачиться, крім вихідних. Працює без відпусток. Йому так вигідніше, бо якщо не відгуляти свою відпустку, то у них на роботі можна за це отримати грошову компенсацію. А все заради того, щоби швидше повністю виплатити іпотеку, і потім вони зможуть розширити своє житло. Після появи другої дитини їм стало тісно проживати у квартирі з однією кімнатою.
Аліса продовжила свою розповідь.
— Цього літа ми сиділи в місті. Нікуди не їздили. Батьки, коли відвідували нас, привезли нам багато продуктів, овочів та закруток. Морозилка вся заповнена, а на лоджії взагалі не залишилося місця, щоби пройти. Я їх прошу, щоб не тягали такі сумки за сотні кілометрів. Особливо не варто було привозити цілий мішок картоплі. Ми й тут можемо її купити. А вони відповідають, що вона не така. Переживають за нас, завжди намагаються помагати. Мама Івана сказала, що теж привезе нам усілякого різного з городу.
Аліса, зітхаючи, продовжила розповідати свою історію.
— Часом мені здається, що моя свекруха просто ревнує. Ось мої батьки привезли все, погостювали у нас, а тепер і їй треба! Питання ще в тому, що вона теж привезе купу банок з соліннями. І куди мені це все ставити, де зберігати? У нас однокімнатне житло, і там немає ні комори, ні, тим більше, льоху.
Звісно, справа не в привезених продуктах. Просто Аліса втомилася від гостей. Їм необхідно постійно готувати, приділяти час для спілкування. У жінки накопичилася ціла купа роботи, яку вона не змогла зробити через гостей. І ще треба налагодити режим дітей.
Аліса важко зітхнувши продовжила.
— І взагалі, невже не можна попередити про свій приїзд заздалегідь запитати й про наші плани. Що це за така поведінка, я взяла квиток, все чекайте на мене в гості? А що найприкріше, ми мали непорозуміння з Іваном. Він не став дзвонити матерії, щоб переконати її не приїжджати до нас.
Заділо Іван, бо він мовчав, коли йому доводилося цілих два тижні спати на підлозі через батьків Аліси. А у вихідні, замість того, щоб відпочивати після роботи, він возив машиною свою тещу і тестя по столиці, розважав їх таким способом, то по магазинах возив. Він зовсім не говорив, як втомлюється. Та й вечорами теж постійно доводилося розмовляти з гостями.
Невже тепер Аліса не може трохи потерпіти і спокійно з гостинністю зустріти маму Івана? Та й вона приїде одна, і всього на сім днів. Їй теж хочеться привезти гостинців для своїх онуків і, звичайно ж, відвідати їх.
І хто тут правий не зрозуміло зовсім.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
