У сім’ях дітей дуже рано привчали до відповідальності і системної праці: це було одночасно і головним питанням виховання, і запорукою виживання. Погляди наших предків на цей процес навряд чи порадували б сучасних тінейджерів.
Найголовніше – підхід до своїх спадкоємців у народному середовищі був не просто суворим, а дуже суворим.
По-перше, ніхто тоді не вважав дітей рівними батькам.
По-друге, авторитет матері з батьком в сім’ях був незаперечний. Зазвичай батьки були єдині у поглядах на виховання та обов’язки своєї дитини, а якщо навіть в чомусь і не були між собою згодні, то ніколи не демонстрували цього публічно, тому у дитини не було шансів «перетягнути» одного з батьків на свою сторону.
По-третє, ні з дівчатками, ні з хлопчиками не було прийнято «панькатися» і балувати їх без причини. Зазвичай доручення між членами родини розподілялися главою сімейства в наказовому тоні, і ніхто не перечив йому у відповідь. У той же час, за успішно виконане завдання дитину завжди хвалили і заохочували, всіляко підкреслюючи, що вона принесла користь всій родині.
Довідка. Дитяча праця – залучення дітей до роботи на регулярній основі. В даний час в більшості держав вона вважається формою експлуатації і, згідно з конвенцією N32 ООН «Про права дитини» та актів Міжнародної організації праці, визнана незаконною. Нашим прадідам подібне не могло навіть наснитися.
Вікові критерії для дітей були дуже чіткими, і, відповідно, так само чітко поділялися їх обов’язки.
Вимоги до хлопчиків були суворішими, ніж до дівчаток, адже саме з синів мали вирости майбутні «годувальники», «опікуни» і захисники. Словом, справжні чоловіки і батьки.
Читайте також: Чому в традиційній українській хаті не було підлоги, а була долівка
В перші 7 років життя хлопчик осягав ази фізичної праці:
- принести дров;
- розпалити піч
- витягнути води;
- його вчили доглядати за худобою;
- їздити верхи;
- допомагати в полі.
Наприклад, необхідною навичкою вважалося вміння майструвати іграшки з різних матеріалів, і, звичайно ж, робити постоли, які повинні були бути міцними, теплими, непромокаючими.
6 і 7-річні хлопчаки впевнено допомагали батькам при виготовленні меблів, упряжі та інших необхідних у господарстві речей.
Від 7 до 14 років за хлопчиком остаточно закріплювалися стійкі і різноманітні господарські обов’язки. Наприклад, жоден юнак не був зобов’язаний доглядати за молодшими братами і сестрами або поратися на городі, зате він мав навчитися орати і молотити – до такої фізично важкої роботи дівчаток не залучали.
Нерідко вже в 7-9 років сільські хлопчаки починали підробляти «по людях»: батьки віддавали їх в пастухи за помірну плату. В цьому віці вважалося, що дитина вже остаточно «увійшла в розум», і тому необхідно навчити її всього того, що вміє і знає батько.
Робота на землі. У селах землеробство було підтвердженням повноцінного чоловічого статусу. Тому хлопчики-підлітки повинні були працювати в полі. Вони удобрювали землю (розкидали гній по полю і стежили, щоб його грудки не ускладнювали роботу плуга), боронували (розпушували верхній шар грунту боронами або мотиками), вели за вуздечку запряженого в борону коня або їхали на ньому верхи, «коли батько веде борозну» .
Якщо земля була грудкуватою, то батько садовив сина на борону, щоб обтяжити її, а сам вів коня. Підлітки брали найактивнішу участь і в зборі врожаю. З 11-13 років хлопчику вже довіряли самостійну оранку. Спочатку йому виділяли невелику ділянку ріллі, на якій можна було потренуватися, а до 14 років підліток сам міг впевнено зорати землю, тобто ставав повноцінним працівником.
Догляд за худобою. Ще одна важлива складова селянського побуту, яку жінкам не довіряли (вони могли тільки доїти корів або кіз, виганяти їх на пасовище). Годувати, прибирати гній, чистити тварин повинні були хлопчаки під суворим керівництвом старших.
Головним годувальником в родині завжди був кінь, який цілий день працював в полі з господарем. Пасли коней вночі, і це також було обов’язком хлопчаків. Саме тому з самого раннього віку їх вчили запрягати коней і їздити на них верхи, управляти ними, сидячи або стоячи в возі, водити на водопій.
Ось так і виростали в сільських сім’ях «браві парубки» – батькові помічники, якими батьки по праву пишалися. Крім трудового виховання, хлопчакам прищеплювали і чіткі моральні принципи: їх вчили шанувати старших, милосердно ставитися до жебраків і бідних, бути гостинними, поважати плоди своєї і чужої праці, навчали і основам віри.
Опубліковано 5 лютого 2019 року
