fbpx

Які то тепер невістки пішли, готові вдавитися заради грошей! І то ще в такому тоні це подала моєму синові: «Я не твоя мати, думай трохи, що робиш!». А все через подарунок на її день народження. Кухонний комбайн їй, бачте, не сподобався!

Та я сковорідці і чайнику була рада, а вона носом крутить!

Я навчена так, що треба все в сім’ю. А вже потім, як щось залишається, то й на себе можна витратити, але тільки після дітей і чоловіка.

І це золоте правило дало мені й хату вибудувати, дітей виростити та дати їм освіту і весілля їм справити. Все завдяки тому, що у мене завжди є зекономлені гроші і я відкладаю на всякий випадок.

Не знаю чи я задовго на землі живу, але в мої молоді роки, то вже була радість, що до тебе в гості прийшли, а не зазирали хто який подарунок приніс. Все було суто символічно, про ніякі гроші не було й мови.

А як тобі подарують на тридцять років колеги сервіз, то він мав стояти в серванті! І боже збав з нього пити, бо то як пам’ять!

Коли мене чоловік питав, що я хочу на подарунок, то я йому казала, що мені треба те, що пригодиться. І він був у мене розумним та дарував мені як не праску нову, то пилотяг, то набір каструль, то сковорідки.

А чого я мала тому не радіти, коли я тим користуюся?

Звичайно, що я користуюся всім, що мені дарують, он куми подарували мені парфуми і вони мені не подобаються, але ж я їх не викину і ще маю на років десять пахнитися! Чи донька яку помаду не хоче чи одяг – я все беру з радістю. Там підшила, там розшила і вже обновка.

У мене нічого не пропадає!

У мене навіть тушонка як піддується, то я її одразу в об жарку, далі в пиріжки і так їдять, що пальчики оближеш. Чи компот підкисне, то я ніколи не виллю – кип’ятком розбавлю, підцукрую і є що пити.

Бо я газдиня і все це роблю заради родини, у мене все є на всі випадки життя – мішок гречки, мішок цукру і пачки солі, борошна, макаронів.

А тут, дивися, яка ніжна знайшлася, себелюбка!

Син радився зі мною, що ж то жінці на її тридцятиріччя подарувати, бо так, то він давав гроші, хоч я й була проти того.

– Сину, гроші ти й так їй даєш, вона все на себе фітькає, ти лише подивися, яка вона вивбирана! Кожен раз бачу її в чомусь новому.

– Мамо, вона ще й сама працює.

– Хіба язиком! Чи я у вас в гостях не була – все простеньке аж бідненьке, а готує так, що не знаю, як ти, біднесенький, від вітру не хилишся. Купи їй кухонний комбайн, то може так щось путніше їстимеш.

І дитина мене послухала та купила дуже дорогий кухонний комбайн! Та я б від такого подарунку стрибала б від радості, особливо, де є функція терти картоплю, а та образилася!

І то перед всіма гостями! Всі їй подарунки зробили і навіть ми прийшли та дали гроші в конверт, бо я ж не знаю, що їй там до кухні треба. А вона розкрила подарунок сина і вся пішла плямами червоними.

– Ти на що натякаєш, – каже вона при всіх!, – ти певно мамі своїй це хотів подарувати!

– А я б не відмовилася, – кажу я на голос.

– То й забирайте, – передала мені подарунок і пішла зі свята!

І то ще ми всі сиділи в ресторані і не знали, що робити, чи йти геть, бо ж нема ювілярки, чи сидіти та гоститися. Син пішов за нею. А ми всі отак лупали один на одного очима і тільки я сиділа щаслива, бо ще й свято відбила!

А тепер розсудіть – чи мала вона право так себе вести перед всіма?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page