У Ліди був чудовий чоловік, дитина і спільні вісім років щастя. Не життя, а одне задоволення. Але раптом, вона усвідомила, що не так часто вони разом залишаються одні. Весь час є якась причина – то Сергій втомлений, то не має настрою, то болить голова. Ні, то й ні, тим більше мала ж дитина стільки часу і сил потребує, що забуваєш розчесатися, а тут таке. Дрібниця ж?
Чи то вона якийсь недолугий тест в інтернеті проходила, чи то хтось в розмові змусив замислитися – а чи все у них так добре, як здається. Підрахунок був невтішний – три місяці жодного натяку на увагу від чоловіка. А далі, «хто шукає – той знайде». Переписка з якоюсь Олею, її фото.
В результаті вона з дитиною у мами, а він з квітами і благаннями під порогом квартири. Як він благав, як каявся, клявся і божився, що кохає лиш її. Що був телепнем і це був лише раз! Його завіряння в коханні подіяли. Ну а що? Ну, любить він її. Може людина раз оступитися? Он вона теж обожнює Відьмака, то що тепер? Тим більше дитина. Вони ж дорослі люди!
Стали вони разом жити-поживати, але щось не так. Що саме – не відомо, але не може вже Ліда повністю довіритися Сергієві. Постійно напружена, знервована. Лиш якесь непорозуміння, завжди нагадує йому Олю.
– Ти не зготувала нічого поїсти!
– А ти Олю попроси!
– Де мої шкарпетки?
– Там, де Оля!
І так далі, і в такому ж дусі. Якогось дня Сергій не витримав і признався, що вона може не лише Олею дорікати. Але й її найкращою подругою Маринкою.
Що тут почалося! В результаті, вона знову у мами. Але вже зі жмутом Маринчиного волосся. Сергій знову біля порогу з квітами і найщирішими вибаченнями. Він кохає лише її одну, а це все не важливе і не має ніякого значення, бо тільки їхня сім’я – його найбільша радість в житті, його сенс і мета. Довго і уклінно благав Сергій пробачити. Ну, а що? В кожної ж є така подруга, яка тільки спить і бачить аби заграбастати вашого чоловіка? Вони на все здатні, а бідні чоловіки такі безпорадні. Помирилися.
Все у них добре. Настільки добре, що чоловік почав просити ще одну дитину аби остаточно скріпити їхню родину, аби зникли всі біди і печалі, аби їхнє щастя продовжилося в їхніх дітях. «Яка чудова думка» – подумалося Ліді і вона радісно згодилася.
Минуло трохи часу, але планування затяглося, начебто, Сергій і сам ініціатор справи, але то його голова поболює, то з роботи втомлений, то не той день в календарі статі дитини. Чергова таємна перевірка його телефону і планшету дала всі відповіді – Сергій просто не мав часу на неї, але вдосталь для інших прекрасних дівчат.
Знову Ліда в мами, яку вже цей цирк таки піднуджує. Сергій проситься назад в родину, але вже не так переконливо, а Ліда розмірковує чи вернутися, чи ні, бо ж: дитина, родина, та й якщо у неї така доля?
– Марино! Так, несподівано я. Треба зустрітися.
– Добре – приречено на тому кінці.
Марина була в шапці і трималася осторонь.
– Не бійся. Я просто хочу зрозуміти одне – чому він?
– Не знаю. Може. Й справді, хотілося перевірити чи він такий класний, як ти говорила. Але потім… Я дуже розкаююся! Дуже. І це було того не варте!
– Що мені робити тепер? – вирвалося в Ліди.
– Я не знаю. Якщо ще любиш – то вертайся, але як ні…
– Прощавай.
Чомусь в голові крутилася набридлива «…скільки б не вертався – ти не шанувала…».
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.