Іван віз у лікарню свою дружину, яка от-от мала народити. Чоловік усвідомлював, що від нього зараз залежить майбутнє матері та дитини.
— Допоможіть! Дружина народжує! – відчайдушно вигукував чоловік, що забіг до лікарні.
Вже надвечір Іван тримав на руках свою дитину:
— Скоро поїдемо додому, малюче!
Після виписки перед ними постала наступна картина: у двері пологового будинку ломилася жінка зі словами:
— Віддайте мені мою дитину!
Минув час. Син підростав. Аліна працювала бухгалтером, а Іван – автомеханіком. Якось жінка повернулася додому пізно, і чоловікові це не сподобалось.
— Люба, невже нам не вистачить мого заробітку? Микита сам по собі. Може, ти таки звільнишся? – просив Аліну чоловік.
Втомлена Аліна, не знала, що відповісти. Їй хотілося, щоб у них в сім’ї було все, тому вона не поспішала залишати роботу.
— Мамо, ти ж почитаєш мені казку? — Запитав жінку хлопчик. Він не міг заснути без мами.
— Так, звичайно, рідний! — Відповіла Аліна і взяла сина на руки.
Наступного дня Іван вирішив, що треба щось із цим робити, і зателефонував дружині:
— Аліночко, я придумав план. Давай, ти звільнишся і сидітимеш з Микиткою, а я працюватиму вечорами. Сусідка сказала, що не хоче сидіти з дитиною, тому іншого виходу у нас немає.
— Але у мене зараз річний звіт! Я не можу покинути роботу! Я не для того вчилася, щоб сидіти вдома куховаркою! Знайди синові няньку, – роздратовано заперечила жінка і поклала слухавку.
Катя прийшла до їхнього дому влаштуватися нянею. Сусідка допомогла з вибором робітниці. Вона давно знала Катерину, яка жила неподалік, тож Аліна з Іваном не сумнівалися: вона нагляне за малюком. До того ж Катя з власної ініціативи могла прибрати в квартирі і приготувати їжу до приходу подружжя.
Якось Аліна повернулася додому раніше. Почуте в сусідній кімнаті змусило її зойкнути: няня назвала її дитину «мій синочок».
— Що тут відбувається, я не зрозуміла? – суворо запитала мати, забігши до кімнати сина.
Няня заплакала і розповіла, як кілька років тому вона втратила дитину, яка зараз була б того ж віку, що й Микита.
— Контролюйте Ваші емоції. Особисте життя не відноситься до Вашої роботи, тому надалі називайте мого сина на ім’я! – суворо промовила Аліна.
Увечері вона розповіла про те, що сталося Іванові.
— А що ти хотіла? Він же цілими днями із Катею. Ти сама о котрій з роботи приходиш? — Захищав няню чоловік Аліни.
Цілий день Аліна думала про те, щоб знайти синові іншу няню. Прийшовши з роботи, вона нікого не застила вдома та зрозуміла: дитину без дозволу забрала нянечка.
Аліна намагалася додзвонитися до чоловіка та повідомити про зникнення хлопчика, але телефон був недоступний. Увечері Іван прийшов додому і з зрозумів: гонитва за матеріальними благами привела їх до такого нещастя. Він набрав номер начальника, розповівши про своє лихо, і той погодився допомогти.
— Не хвилюйся, зараз ми поїдемо на вокзал і знайдемо твого сина! Я вже підключив своїх людей, — потішив роботодавець Івана, заводячи машину.
Дорогою на автовокзал задзвонив телефон. Схвильований батько заговорив:
— Малюче, з тобою все добре?
— Так, тату, приїдь швидше.
Пізніше з’ясувалося, що Катя народжувала в тому самому пологовому будинку і того ж дня, коли й Аліна. Це вона тоді плакала біля дверей, вимагаючи віддати їй дитину. Катя вивідала у санітарки інформацію про Івана та його дружину, бо думала, що її малюка віддали цій сім’ї. Вона навмисно оселилася поряд з ними, щоб у вдалий момент викрасти дитину і втекти.
На щастя, нічого страшного не сталося, хлопчика встигли забрати. Увечері Аліна та Іван не могли наговоритися одне з одним, усвідомивши, що гроші не повинні перевершувати інтереси сім’ї.
Наступного дня Аліна повідомила начальство:
— Я працюватиму тільки вдома, але часу це займе вдвічі менше, тому що мені необхідно бути поряд з моїм сином.
Роботодавець погодився.
Нарешті подружжя зрозуміло: більшого щастя, ніж їхня сім’я, немає. У їхнє життя повернулися довгоочікувані турбота, увага та благополуччя.
Фото ілюстративне.
