Так вийшло, що син із сім’єю жили деякий час в моїй квартирі. Жили вони окремо до травня, але зі всім зрозумілих причин не могли вони більше орендувати житло, тож окрім, як до мене переїхати інших варіантів не було.
Скажу одразу, що усіх трьох діток я їм на ноги допомагала підіймати. Невістка моя ні за першою, ні за другою, ні за третьою дитиною в декретній відпустці довго не сиділа. Ми з нею тоді по черзі ходили разом із дітьми на лікарняні.
Вічна метушня, домашні справи та проблеми не дозволяли розслаблятися. Чесно зізнаюся, що на пенсію я чекала, як на подарунок долі. Навіть дні закреслювала дні у календарі.
Мій особистий рай тривав цілих шість місяців. Щоранку я проводила сина з невісткю на роботу, потім готувала сніданок для онуків, годувала їх, а потім відводила їх до дитячого садка. Після цього ми з молодшою онукою йшли гуляти до парку, потім поверталися додому, готували вечерю, прибирали, прали, а потім я відводила дітей до музичної школи.
Усі дні у мене були розписані по хвилинам. Однак, незважаючи на це, мені вдавалося викроїти час на власне хобі – читання та вишивку.
Звісно, усі ці справи були для мене приємними і навіть коли я виморювалась, то засинала щасливою – діти поруч, усі здорові, я вдома. Дякувати Богу!
Якось на мій телефон залетіло повідомлення від сина. Коли я його читала, то не могла повірити своїм очам. Мені в той момент здавалося, що це чийсь злий жарт. Це вже згодом я дізналася, що те повідомлення було адресовано не мені.
Проте було вже пізно, бо його слова важким каменем лягли на мою душу. Я сказала синові тоді, що прощаю його, але жити після цього з ним та його сім’єю під одним дахом у мене більше не було жодного бажання.
Я навіть зараз не можу зрозуміти того, як у нього совісті вистачило навіть не мені, а чужій людині написати, що “мама про нас геть не дбає. Усі свої негаразди на нас скинула ще й витрати її стали нашими”.
Я всю свою пенсію, до останньої копійки, вкладала у спільний бюджет. Витрат на мене поки, дякувати Всевишньому, ніяких не потрібно. Я здорова людина і де знаходиться аптека не знаю.
Одного вечора я покликала сина з невісткою на кухню і сказала, що вони мають рівно місяць на те, аби знайти окреме житло і з’їхати. Причину пояснювати не стала, сказала що син і так все розуміє.
Ох, що почалось, геть син плакав. Вони обоє заголосили, що з трьома дітьми малими не виживуть на свої гроші десь на орендованій квартирі. Почали просити хоч онуків пожаліти, хай тато помилився, але ж вони не винні, куди їм усім нині йти. Проте, моє рішення було остаточним і безповоротним.
Минув місяць. як мій дім спорожнів. Син з невісткою таки виїхали десь у село під столицею. Діти до музичної школи більше не ходитимуть, а невістці довелось звільнитись із роботи, аби бути із найменшою. Я ж виставила свою трикімнатну квартиру на продаж.
Після того. що я прочитала, стало зрозуміло, що нічого хорошого мені на старості років не світить від сина. Думаю придбати однокімнатну квартирку у новобудові а залишок грошей покласти на старість.
Сестра говорить що я не права в усьому, відмовляє від того, аби я спалювала мости, проте їх і немає тих мостів. Син своїм повідомленням усе стер і зруйнував.
27,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
