fbpx
Без категорії
Якось на початку літа чоловік запропонував Ларисі поїхати до її батьків — дітей оздоровити, та, нема де правди діти, легше з грошима буде. Вона й поїхала. А через місяць дзвінок від подруги: твій благовірний пішов у відставку й виїхав з речами, і не сам! Ось так!

Жіночі долі — ніби польові стежини, що оббігаючи пагорб спочатку розбігаються, а потім зливаються в одну дорогу. Так склалося і в житті трьох подруг. Лариса, Валентина й Антоніна разом ходили до школи, потім розлетілися — навчання, робота, заміжжя. Та нині сім’я кожної — вона та діти. Про заміжжя — в минулому часі, та згадують лише хороше. Виховують дітей. Але кожна все ще виглядає свою долю. Щоправда, по-різному.

Лариса

Тиха і спокійна за вдачею, заміж Лариса пішла за бравого лейтенанта, котрий забрав дівчину в далеке військове містечко. Згодом знайшлося двоє донечок-близнючок. А що далі? Не маючи фаху, Лариса влаштувалася на низькооплачувану роботу, але й та поза межами містечка. Тож і час втрачався, і заробітку ніякого. Потім почалися перебої і в заробітку чоловіка. Фактично сім’я жила на військові пайки, котрі чоловік отримував на службі.

Якось на початку літа чоловік запропонував Ларисі поїхати до її батьків — дітей оздоровити, та, нема де правди діти, легше з грошима буде. Вона й поїхала. А через місяць дзвінок від подруги: твій благовірний пішов у відставку й виїхав з речами, і не сам!.. Ось так! Жінці всякі думки в голову приходили, але втрималась: як без неї дівчатка? Потім був лист від чоловіка, в якому він намагався виправдати свої дії перед Ларисою: мовляв, все залишаю тобі й дітям, але жити з тобою не можу — кохаю іншу.

Спочатку після його зради, розказує Лариса, постійно згадувала їх сімейне життя, шукала, в чому завинила? Адже намагалася завжди догоджати чоловіку, ніколи не суперечила. Та про це колишній чоловік нічого не сказав, він взагалі не спілкується з нею і дітьми. Але у фінансовому плані пунктуальний — щомісяця Лариса отримує переказ на дівчаток. Свекри онучок обожнюють, балують, у гості запрошують. Тільки помітила жінка, що після цих гостин дівчатка починають частіше запитувати: чому тато не з нами? Чим ми гірші за інших?

Лариса оселилася в батьків, влаштувалася на роботу, але ж… Жалкує, що замолоду не подумала про навчання. Тільки тепер вирішила здобути вищу освіту дистанційно (добре, що є нині такі форми навчання). Але надолужувати втрачене дуже важко.

Валентина

На відміну від подруги, Валентина — миловида жіночка з чоловічим характером — завжди вирішувала все сама: в якому вузі навчатися, за кого заміж іти, де працювати. Досягла всього, чого прагнула. Ось тільки на певному етапі, каже, стався збій і, на жаль, з її вини.

Перший рік шлюбу минув спокійно. А потім почалося: хто в родині головний? «Тільки я! — вважала Валентина. — У мене підлеглі — чоловіки. То чому я повинна коритися вдома?! Працюємо обоє, до того ж я заробляю більше, тому й вимагала від чоловіка рівності у всьому: хто прийшов раніше, той і вечерю готує, прибирає». На якийсь час чоловік пристав на ці умови.

Жінка-керівник навіть удома не притишувала командного тону: прагнула контролювати і чоловіка, і двох синів, які невдовзі народилися. Проте час, коли чоловік ішов на поступки, минув. На свої вимоги дружина чула зустрічні, які сама категорично відкидала. Врешті чоловік сказав, що так тривати більше не може, що він волів би бачити в сім’ї не двох чоловіків, а чоловіка й жінку — люблячу матір, котра може й приголубити дітей, а не лише каpати. І пішов від Валентини.

«Люблячого батька для дітей і коханого чоловіка я втратила через власні амбіції. І страждаю через це не лише я, а й діти», — усвідомлює нині Валя. Синам важко з матір’ю, адже вдома лунають лише накази. З батьком спілкування вільніше, тому й летять як на крилах діти до батька. Валя хотіла, щоб дітям передався її вольовий характер. Та хлопці пішли в батька: такі само поступливі й терплячі до неї.

Валя розуміє, що потрібно змінюватися, можливо, тоді їй ще раз усміхнеться жіноче щастя. Тільки надто важко це зробити! Адже на роботі ти керуєш, а вдома про це треба забувати.

Антоніна

Після навчання в медучилищі Тоня працювала в одній із районних лікарень, де й зустріла першого чоловіка. Невдовзі забрав він її в рідні казахські степи. Там народилася донечка. Важко було Тоні призвичаїтися до місцевих традицій. Та й чоловік дуже змінився: ті слова, що говорив в Україні, на батьківщині швидко забув. А з Антоніною, як виявилося, брати шлюб і не збирався, навіть заради маляти. «Навіщо? За тебе посаг не дають, як за казашку!.. Тому я вирішив одружитися з місцевою. А ти взагалі тут небажана».

Повернулась Антоніна з донькою в Україну. В розпач не поринула, працювала. І знову зустріла Його. От тільки він також не поспішав брати шлюб з Антоніною. «Живімо просто так», — говорив. І знову народження дитини не внесло змін у статус жінки. Жили вони в його матері. Раділа Тоня, що чоловік не ділив доньок на «свою» та «не свою». У мирі й злагоді промайнуло кілька років. Та одного разу прийшов чоловік додому і… «Я йду до іншої жінки». Зібрав свої речі і пішов.

А що їй робити? Адже, фактично, вона стала для свекрухи сторонньою людиною. Куди йти з дітьми? Батьки їй і досі докоряли, що не в шлюбі дітей народжувала. «Що той цивільний шлюб? Аліменти навіть не отримуватимеш», — постійно чула Антоніна. Але менша дочка ніколи не знає відмови батька у своїх забаганках. Та й на старшу дівчинку родичі з Казахстану вряди-годи передають гроші. І колишня свекруха не гнала з дому, жили мирно. І раптом…

Читайте також: Навесні Павлина вирішила сама клопотатися про пам’ятник чоловікові, тож запитала сусідку Ніну, котра працювала в райцентрі у відділенні банку, як частину грошей з отого Петрового депозиту зняти. Та дуже здивувалася: — Які гроші? Депозит же на Ігоря був оформлений. Він півроку тому все до копійки зняв. Із відсотками. А ви не знали?!

Зустріла Антоніна хорошого чоловіка, котрий кличе заміж, але тепер вона вже ставить умову: житимемо у цивільному шлюбі. Чому? — не розуміє чоловік. Антоніна не може пояснити, вона проти оформлення шлюбу і все. Змирився. Переїхала Тоня з дітьми до нинішнього чоловіка. Життя родини розмірене і спокійне. Якби так тривало й надалі.

***

Три подруги, три різні долі. Сімейного щастя прагне кожна, і кожна шукає свою стежину до нього.

За матеріалами – Українське слово, автор – Наталія ПАХОЛОК.

Фото ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!