– Не смійся, але у мене все здійснюється, – каже вона, – От ми як були молоді, то попросили в Миколая квартиру, ще обоє того листа писали, і що ти думаєш? Через місяць його бабуся віддала богу душу, а квартиру нам віддали!
– Випадковість, – впевнено кажу я.
– А син мій? Теж випадковість?, – обурюється подруга.
Я не хочу тут їй нічого казати. Адже вона свято вірить у те, що й сина їй Миколай теж подарував.
Справа в тому, що у них з чоловіком роки не було дітей, десь десять точно, але вони все одно писали одне і те ж прохання до Миколая. Я додам, що при цьому Інна цілий рік бігала по професорах, але хай так буде, як вона каже, бо саме на Миколая вона зробила тест і він показав дві смужки. Вона була така щаслива, що відтоді пообіцяла на це свято робити подарунки для незнайомих діток.
– Миколай мені подарував дитинку і я дарую гарний подарунок, добре, що зараз є таємні Миколайчики, а раніше я просто в дитячі будинки заносила солодощі і все.
До честі моєї подруги вона й досі це робить, хоч вже давно її син виріс.
А от я ніколи не писала листів, але бажання все одно задумувала чи на день народження чи просто на Новий рік, коли палили листочки з бажаннями, але вони у мене ніколи не справджувалися і я не знаю чому.
Наприклад в дев’ятому класі я мріяла аби зустрічалася з Миколою і написала ім’я його на папірчику, спалила і під бій курантів випила. І що? В той же вечір він повів Лілю, бо я не могла з ванни вийти, видно не треба було той папірчик їсти.
Або планувала, щоб Сергій мене заміж покликав, а він мене перед самим Новим роком покинув. А далі після свят знову прийшов миритися, уявляєте. День Валентина лиш минув, а на наступний день він прийшов.
– Я не можу без тебе, все усвідомив і більше так не вчиню, – божився він, а на восьме березня зник, сказав, що до мами поїхав, але я вже йому не вірила.
Квартиру я заробила важкою працею в Італії, мені навіть п’ять євро ніхто не подарував зверху.
Та що казати, коли в мене на співбесідах і колготки зачіпалися за стілець, звіти пропадали, бо раптово комп’ютер ламався саме на мені, потяг вирушав без мене і не раз мене водою з калюжі обляпувало. На мені закінчувався товар, не було здачі в магазині, заїдало картку в банкоматі чи виключалося світло і я застрягала у ліфті.
Всі ті рази я просила лише одного – сили це все пережити, а останніми роками лиш собі про здоров’я загадую, бо це найголовніше. І думаєте маю, вже щось з кожного боку як не коле, то пече.
– Знаєш, що?, – каже мені тоді Інна, – я про тебе напишу Миколаю листа і він тобі обов’язково це дасть. Згода?
– Люба моя, я думаю, це бажання всі вже давно загадують, і н Миколая, і на новий рік третій рік підряд… Я навіть на день народження про це загадую, і як бачиш. Все без змін. А ти мені кажеш про листа?
– Слухай, я про сина писала десять років. то думаєш про це не пишу? Треба просто ще додати, щоб ми в доброму здоров’ї цього дочекалися.
– Тоді пиши, – вирішила я погодитися аби вона відчепилася.
Та й ви пишіть, може, й справді, наша мрія здійсниться, мусить вже бути якесь Боже втручання, раз людського замало. Пишіть, а як поможе?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
