fbpx
Історії з життя
Якось у свекрухи зник золотий браслет. І вона безапеляційно звинуватила… Валю. Казала, що та нічого, крім гною, в житті не бачила, ось і спокусилася. Невістка клялась, що не брала. Та свекруха заявила: такій в квартирі не місце! Валя тремтячими руками складала в стареньку валізу свої нехитрі речі. Вадим стояв біля вікна і в’яло мимрив: «Мам, ну досить!». Валя вийшла в коридор. Покликала чоловіка, подивилась йому в очі і сказала: «Ти ж знаєш, що це не я». Він промовчав

Що може бути краще за весну! Після холодів, вітрів… Проклюнулась ніжна зелень. А небо… Яким високим та чистим стало воно!

Я і Валя раді, що дочекались тепла, що живі та відносно здорові прийшли на цвинтaр прибрати біля дорогих серцю мoгилок. Колись ми разом працювали, а вийшовши на пенсію, підтримуємо стосунки.

Валя міцна, жилава. В ній відчувається здорова сільська порода. Руки великі, пальці довгі. Обличчя миловиде з правильними, трохи суворими рисами. Великі виразні очі. Колись Валя показувала сімейні фотографії — всі жінки в їхньому роду красиві: і бабуся, і мама, і тітки. А ось щасливою не була жодна.

Валина мама, Лідія Іванівна, після того як її чоловіка раптово не стало, із 10-річною дочкою переїхала із села до міста. Хотіла для неї легшого життя, мріяла, що донечка здобуде освіту, спеціальність, зустріне гарного чоловіка. Сама влаштувалась двірником, отримала службову кімнатку. Літом непогано, а зимою мерзли. Як дуже сніжило, Валя допомагала матері чистити двір від снігових заметів. Через кілька років отримали однокімнатну квартиру із газопостачанням, гарячою водою. Яке ж це було щастя! Коли Лідія Іванівна вийшла на пенсію, поміняли цю квартиру в центрі на двокімнатну на околиці.

Валя, закінчивши культурно-освітнє училище, працювала в бібліотеці. Гарна була — очей не відвести. Познайомилась із молодим чоловіком. Почали зустрічатись. Вадим закохано дивився на неї. Якось прийшов у читальний зал і на очах у колег та відвідувачів подарував величезний букет троянд. А одного разу привів баяніста, який, розтягуючи міхи старого баяна, заспівав досить сильним голосом: «Бесаме мучо». Так завойовував серце дівчини. Та й що його завойовувати — вона щиро покохала Вадима. Коли запропонував одружитися, щасливішої дівчини на землі, мабуть, шукати — не знайти.

Її коханий жив із матір’ю, дамою світською і вольовою. Вадимів батько, авіаконструктор, був набагато старший за дружину. Кілька років тому його не стало, він залишив їй солідний спадок. Тож працювати вдові не було потреби. Признавати Валю вона не бажала — не їхнього поля ягода. Втім, влаштовувати сину cкандал не стала, а просто не дала грошей на весілля. Молоді скромно розписалися, жити почали разом зі свекрухою.

Вадим був людиною інтелігентною, незлою. Красуню дружину дуже кохав. Та мав лиху пристрасть: він грав на гpоші. В карти, нарди і навіть у доміно. Щовихідних пропадав на іподромі. І скрізь програвав. Валя вмовляла його кинути цю звичку, віддавала свої гроші за його борги. Він щоразу клявся, обіцяв зав’язати, проте все більше занурювався у це болото. Свекруха, звісно, знала, що син грає, та не вважала це злом. Бувало, й сама ночі просиджувала із подругами за пpеферансом. Але вона ж не уявляла, скільки Вадим програє…

Валю свекруха ніби не помічала. Навіть вітатись забувала. Спільних сімейних обідів і чаювань у них не було. Валя купувала продукти, готувала, сама ж їсти при свекрусі соромилась. Якщо та була вдома, схопить хліб із ковбасою, слоїк із варенням — і до себе в кімнату.

Якось у свекрухи зник золотий браслет. І вона безапеляційно звинуватила… Валю. Кричала, що та нічого, крім гною, в житті не бачила, ось і спокусилася. Невістка клялась, що не брала, що взагалі ніколи не взяла чужого — ні копійки, ні нитки. Та свекруха ніяк не могла заспокоїтись і заявила: такій в квартирі не місце! Валя тремтячими руками складала в стареньку валізу свої нехитрі речі. Вадим стояв біля вікна і в’яло мимрив: «Мам, ну досить!». Валя вийшла в коридор. Покликала чоловіка, подивилась йому в очі і сказала: «Ти ж знаєш, що це не я». Він промовчав…

Валя повернулась до матері. А невдовзі довідалася, що при надії. Через півроку випадково зустріла на вулиці Вадима. Прискорила ходу, майже побігла, та чоловік кинувся за нею. Догнав, побачив її живiт. Зізнався, що браслет узяв він, аби покрити картярський борг. Не хотів матері казати правду, щоб не залишила зовсім без грошей. Проте Валя навіть не уявляє, як він страшенно каявся весь цей час, терзався. Їхня зустріч — це провидіння. Вона мусить його пробачити, він більше ніколи не гратиме.

Казав, що дуже її кохає, щасливий від того, що буде дитина. Божився, що тепер у них буде нормальне життя. Цілував їй руки. І обіцяв, обіцяв, обіцяв…

Валя з жалістю подивилась на нього і сказала: «Невже ти не розумієш? Ти зрадив мене, не захистив, дозволив пpинизити. Я не вірю тобі». Вирвала свої руки і пішла геть. Він приходив до неї впродовж місяця. Кожен день. Умовляв, клявся, божився. А однієї ночі їй стало погано. «Швидка» забрала в лiкарню, і щастя материнства їй так і не вдалося відчути. Так сталося.

Більше заміж не вийшла. Та що там заміж. Відтоді не зустрічалася з жодним чоловіком. Не хотіла, бо зневірилася.

Розумниця Валя. Красуня Валя. Потьмяніла її врода без кохання. Ось така доля… Правду кажуть: у кожного своя життєва дорога. У когось більш терниста, у когось — споришева. Валі жіночого щастя було відміряно мало. Десь вона із ним, омріяним, очікуваним, розминулася.

Але жінка не зломилась, не образилась на весь світ, не відгородилася своєю бідою від людей. Вона співчутлива до чужого болю, допомагає чим може тим, кому живеться гірше, ніж їй. Вишиває чудові картини, сюжети яких сама й вигадує. І дарує їх у церкву, школи, бібліотеку, знайомим… А ще пише чудові вірші. Пережите втілюється у влучному слові, слушній думці.

…Наговорившись, ми сиділи на лавочці, гріючись на сонечку і вдихаючи пахощі весняного дня. І життя здавалося нам прекрасним — навесні серце розкрите назустріч теплу і добру.

За матеріалами – Вербиченька.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news суворо заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.

Фото – ілюстративне(pixabay.com).

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook