Ольга йшла з сином додому і не знала, що її там чекає – чи чергові благання про прощення, чи чужі чоловіки, які виносять з хати цінні речі.
Коли вона виходила за Дениса заміж, то й подумати не могла, що та біла карета з кіньми везе її просто до пекла. Все було просто чудесно – ідеальне плаття, ідеальний ресторан, ідеально пройшло весілля. Всі щасливі. Без отих вічних притирок. Хто, кому скільки винен, бо Денис все робив з розмахом на свої гроші:
– Ти у мене заслуговуєш найкращого!, – говорив їй.
А вона просто танула від щастя. Господи, хай кіно ховається – такий він романтик! І каву в ліжко, і букет квітів кожен день, не вірилося, що вона вийшла заміж за такого заможного чоловіка, який при тому, й не рахує копійки.
Але з народженням сина все якось пішло на спад – менше квітів, менше ніжностей, менше любові – чоловік ходив, мов хмара вічно незадоволений.
Спочатку Ольга подумала, що він так реагує на сина, що ревнує її до нього, тому почала запевняти, що любить його так само сильно, а дитина просто зміцнить їхнє щастя. Але чоловік тільки відмахувався від неї.
Якось вона прийшла з прогулянки з сином додому і побачила, що немає телевізора і мікрохвильової печі. Невже зламалося? На питання, де це ділося, чоловік закатав таку бyчу, що вона повірити не могла, що чує таке від нього.
– Твоє яке діло? На твої гроші куплено? Сиди й мовчи!
Вона образилася і думала, що він проситиме пробачення, але ні – далі гірше: почали зникати гроші, прикраси, її шуба… Скоро почали з’являтися й «гості», які рискали по хаті в пошуках, хоч чогось цінного. Вона тоді приїхала з прогулянки з малим і не знала, що робити – чи викликати поліцію, чи плакати.
– Хлопці. Я цю коляску купив за 15 тисяч, я її здам і буду мати гроші. Я відіграюся…
Земля поплила у неї під ногами – ось що тут відбувається і відбувалося всі ці роки, а вона радісно вірила, що попала в казку. Легко прийшло – легко йшло, тому Денис був такий щедрий та розкидався грошима, не жаліючи і не маючи запасу на чорний день, бо вірив у свою везучість.
Він відвіз коляску в ломбард, а звідти прийшов і плакав та просив пробачення:
– Сонечко, така непруха пішла… Я відіграюся і куплю тобі все найкраще, а синові ще дорожчу коляску…
На роботі подруги не вірили, що можна було піти з такого ідеального шлюбу:
– Та реально, зазналася, на руках носив, такі фотки виставляла, що я заздрила. А вона його кинула…
– Так. Я б від такого чоловіка ніколи не пішла, видно, має когось кращого…
Ольга ковтала сльози, бо, що комусь виливати душу, щоб у неї ще й плюнули і обвинуватили в сліпоті. Бо, як це не можна було здогадатися? Так, не можна! Можна з усіх сил здаватися щасливою і вірити в це. Можна! Дуже важко наважитися піти, хоч і з порожнього будинку, але піти в нікуди, піти від мрії, піти від вже чужого чоловіка…
Фото Ярослава Романюка
