Антон вирішив випробувати долю і приїхав в моє місто – вступати в головний вуз країни. Ми були знайомі два дні, це була наша третя зустріч, коли нас з ним і ще мою сестру на пішохідному переході добряче “зачепив” хаммер.
Нас з сестрою значні пошкодження, довге відновлення, ходьба на милицях. І в усі ці моменти він був поруч. Він тримав мене за руку, коли я півгодини лежала, і чекала на приїзд “Швидкої”, тримав мене, коли я в перший раз намагалася сидіти.
Гуляв зі мною черепашачим кроком по двору, коли я заново вчилася ходити без милиць.
І, до всього іншого, вступив у виш і залишився тут зі мною. Ніхто і ніколи не був зі мною такий ніжний і уважний, не дарував мені стільки теплих слів і любові.
Я ось до чого це все пишу: якщо вас бентежить вік чи відстань, благаю, не звертайте на це уваги, це така дрібниця! Не пропустіть своє кохання через безглузді забобони, дозвольте собі мріяти і вірити в свої мрії! Вони збуваються!
Фото ілюстративне.
