Коли мені було сорок два роки. То чоловік вирішив піти до іншої жінки, казав, що вона гарна і його розуміє, а я ні.
Я не могла собі уявити, що таке в нашому житті взагалі сталося, адже вважала нас просто ідеальним подружжям, бо у нас навіть голос ніхто ні на кого не підвищував.
А тут на тобі – інша жінка, яка його розуміє. Що там у нього розуміти? Їсти дала, спати вклала і одяг випрала та випрасувала, на вихідні вигуляла до друзів. Все.
Але раз так, то нехай.
Я спочатку думала, що от швидко знайду Дмитрові заміну, варто тільки пальцем поманити. Але виявилося, що й чоловіки не біжать, а ті, що йдуть, то зовсім не хочуть сімейного життя.
Я махнула на те все особисте життя рукою і почала жити, як жила – діти вже мені онуків почали по одному підкидати, я вже на них виливала всю свою ніжність і тепло.
Життя йшло своїм ходом, попри те, що ми з чоловіком жили в одному місті, але ми всі ці п’ятнадцять років не бачилися. Він порахував, що діти вже великі і нема чого приходити на сімейні свята.
Звичайно, він їх вітав по телефону, бачився десь поодинці, але мені на очі не попадав і правильно робив, бо я його бачити не мала ніякого бажання.
З часом всі почуття притупилися і я вже почала ставитися до Дмитра майже байдуже, якась людина десь живе, а я тут до чого?
Аж тут одного разу чую я дзвінок у двері і то такий наполегливий. Я відкрила, бо подумала, що то може прийшли показники знімати.
Відкриваю – чоловік мій колишній ледве на ногах тримається.
– Привіт, Лідо, я хотів тобі давно сказати, що ти сама в усьому винна, – почав він белькотіти.
Не могла я його в такому стані виперти на вулицю, ще десь впаде. Мені ж не шкода квартири, тим більше, що вона була його роки. І якось самі руки його на лавку посадили, взуття зняли і потягли на диван.
– Ти все про дітей думала, про дітей, а я що? Я хотів тепла і ласки і вона мені їх дала. Казала, що завжди так буде – смачна їжа і тепле ліжко.
На цьому моменті я зареготала. Треба ж на таку актрису натрапив.
– І так було, я всю зарплату їй віддавав, всю, а вона у мене була така гарна, а потім вона просто зникла. Поїхала до подруги за кордон і зникла. Я їй дзвонив, я її шукав…
Я знову реготала – от провчила так провчила, шкода, що не я.
Чоловік ще бурмотів, що він скучив за моїми пиріжками з картоплею, що вже давно хотів вернутися, але от тільки тепер набрався сміливості.
Я сиділа на кухні і думала про все це. Ну хіба він не думав про те, що молода жінка не буде довго з чоловіком, у якого нема доброї зарплати. А він хоч і мав на своїй посаді гроші, але ж він ніколи й не думав, що жінка може на себе стільки витрачати. Адже я все себе обмежувала, бо ж треба найперше дітям.
Може, він і правий, що я бачила лише дітей, але ж він міг мені з ними й допомагати. А він що? Вирішив допомагати грошима іншій жінці?
Зранку випровадила його геть, сказала, що нема чого сюди ходити, бо я вже його не знаю, що він та чого хоче, а у мене й далі є сенс в житті – мої онуки.
Знаю, що він надіявся на інше, але що він зробив для того аби я передумала?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
