fbpx

Якщо отак по-чесному, то Аня сама спричинила ситуацію, коли її батько продає квартиру і йде до мене жити. Якби вона себе по-іншому вела, то нічого б такого не сталося і бачить Бог, я хотіла мати з нею дружні стосунки, а не ось такі

Я й сама не думала, що в п’ятдесят сім наважуся на нові стосунки, але вже так сталося, що ми з Андрієм не бачимо сенсу приховувати свої стосунки, але от питання у нас інше і набагато глобальніше.

Справа в тому, що я жила в своїй квартирі з сином і його родиною, хоч квартира й трикімнатна, але все одно тіснувато. Ми всі працюємо, онуки – школярі і я люблю свою родину, але все одно мало простору для себе.

Не раз мені хочеться вже й встати та піти на кухню, бо я прокидаюся о п’ятій годині, але стараюся не будити інших, тому просто лежу до сьомої і дивлюся в вікно. І в такі моменти розумію, як це важливо мати свій куточок.

Андрій геть в іншій ситуації – він має свою однокімнатну квартиру і здавалося б туди можна переїхати і жити, але не було б цієї історії, якби було все так легко. Ми познайомилися в черзі на касі і так відтоді старалися приходити в один і той же час в магазин, далі неспішно гуляти додому, далі походи в кіно і далі все – ми зрозуміли, що нащо чекати.

Я зібрала речі та переїхала до Андрія і все було так чудово, що я аж не вірила, що це реальність.

І одного суботнього дня, навіть ранку, двері відкриваються і на порозі стоїть донька Андрія. Я не чекала нікого,тому була не прибрана, а вона так на мене глянула, процідила крізь зуби вітання і подалася на кухню.

Заглядала в холодильник, далі почала рипати дверцятами кухонного і це все впереміш з поясненнями Андрія, що я його кохана.

На цьому слові він і запнувся, бо ж справді, хто я йому – не дружина, не подруга, не співмешканка.

– Ясно, – так само холодно сказала донька і пішла, навіть зі мною не попрощавшись.

Я почала збирати речі і йти геть, бо ж зрозуміло, що мої рідні втішилися, що я не буду з ними більше жити і вже й ремонт роблять, а ця переживає за батька і за свою квартиру, яку Андрій заповість їй чи онукам.

– Ірино, квартира моя і я тут планую жити з тобою. Що ти робиш?

– Ні, я так не можу. Твоя донька не приймає мене і це вже не має ніякого сенсу. Це завжди буде між нами.

– Перестань, – вмовляв мене він, але я не слухала.

І ось так скінчилося моє коротке кохання. Вернулася в свою кімнату і стала жити далі, проте, Андрій не здавався і приходив до мене з квітами, запрошував на прогулянки.

І в один такий вечір я й зізналася, що маю батьківську стару хату, але там треба такого ремонту, що я точно на нього грошей не маю.

Але Андрій запалився і ми поїхали в моє село.

– То з цього будинку тебе точно не виженуть, – питав він мене.

– Точно.

– Тоді будемо робити ремонт, – сказав він.

І почалося – все замінили, утеплили і я все допитувалася звідки гроші. А він тоді й зізнався, що продав квартиру і живе поки у друга.

– То я тепер маю на тобі женитися, – питаю я його сміючись.

– Так, якщо справді любила мене, а не мою квартиру.

Ми розписалися і на церемонію не прийшла його донька, яка не може простити того, що квартира отак від неї ділася.

– То в цій квартирі вона жити не могла, а в хаті, де пішли гроші з квартири – може?, – питала вона Андрія.

І я справді можу жити в своїй хаті і мені не тисне звідки гроші на ремонт. Але пояснити цього собі чомусь не можу. А ви б як це трактували?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page