Ми з Максимом прожили душа в душу двадцять років, двоє дітей, своя квартира, машина, чоловік заробляє, має свою майстерню з ремонту автомобілів, він дуже гарний спеціаліст. Я працюю в поліклініці медсестрою, робота не прибуткова, але є стаж, діти завжди в граних спеціалістів, знайомих маю багато, всюди своя рука, багато до мене звертаються і багатьом я допомогла, тому маю авторитет.
Життя було просто чудове до тієї події, яка й в кошмарі не привиділася б.
Справа в тому, що в Максима ще є молодший брат, який все життя те й робить, що від своїх жінок бігає до матері, а потім від матері до чергової коханої.
Я не розуміла такої поведінки свекрухи, наче жінка все розуміє, а не бачить, що до неї не трирічний хлопчик прибігає цукерку просити, а тридцяти трирічний чоловік втікає від проблем.
І от ми з чоловіком поїхали відзначати наш ювілей, вирішили, що побудемо вдвох два тижні в горах, поїздимо всюди, відірвемося на повну. Зв’язок там не дуже, але ми були певні, що нас ніхто не потурбує.
І ось відпочинок до завершення, як телефонує напарник Максима з тим, що гараж його закритий.
– Я вже тиждень не можу туди попасти. Не хотів тебе турбувати, але тут якісь люди ходять та тішаться тому, що так задешево все купили і ще й з інструментами.
Я думала, що Максим на очах посивіє. Ми додому летіли. На всі мої питання він тільки відмахувався. А я вже не знала, що ж це діється.
Аж ввечері чоловік прийшов такий, що я його ніколи таким не бачила, він двох слів не міг докупи зв’язати.
– Мама, мама… брат… все продали… гараж, мій гараж…
На наступний день він все й розповів.
Виявилося, що мати продала його гараж, бо брат його був в черговому кредиті, далі з аліментами притискали і мати наважилася на це.
– Я мала йому помогти. І я продала гараж, а не твоє вміння працювати.
Але справа в тому, що там було все в тому гаражі, не лише інструменти, але й всілякі при способи для машини. То все коштує не лише шалених грошей, але й праці там вкладено чимало. Мати продала дуже задешево і Максим хотів відкупити гараж за ті ж гроші, але нові власники тільки розсміялися.
– Ти що? та тут в десять разів більше можна все продати.
Я дуже шкодувала чоловіка. бо це справді було його дітище. Пригадую, як він тільки все те починав, як ми оженилися, то було просто темне місце, де він щось вдень крутив. А тепер, то все було зі світлом, різними інструментами, місцем для відпочинку…
Але далі до мене почало дещо доходити.
– А як твоя мати могла гараж продати, якщо ти власник?, – спитала я його.
І тут очі в чоловіка й забігали. Виявилося, що він переписав на матір гараж і не лише його! Наша квартира теж записана на матір і все через мене.
– Мама казала, що ти все забереш, як мене покинеш, бо по тобі так і видно.
– Що?, – я не могла повірити, що він це каже.
– Так, вона так мені сказала, що вона рідна мама і мене ніколи не підведе.
– І як тобі тепер?
– Та я взагалі не знаю, що й думати. Вона сама каже, що на неї щось найшло, що вона таке зробила.
– То виходить, що ми можемо легко на вулиці опинитися, бо твій братик знову щось начудить?
Чоловік сам не свій, а я тепер і не знаю, що ж робити. Наче він розуміє, яку дурницю зробив, але що мені робити – покинути такі стосунки, де нема довіри чи пробачити? Що б ви порадили?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота