Якщо раніше я думала, що колись зможу пробачити батька за те, що він нас залишив, то тепер я просто не розумію цю людину. Краще б я взагалі не знала, що в мене є тато. Він з’явився через 15 років. І не подумайте, що з великої любові і з розкаянням. Ні! Ця людина мала геть інші плани.
Він пішов до коханої жінки, коли мені було вісім років, а молодшій сестрі два роки. Сестричка у мене з’явилась на світ з особливостями і для того, щоб вона жила нормальним життям, потрібні були чималі кошти. Але турбота про таку дитину не входила до планів батька.
Мама з бабусею піднімали всіх на ноги, щоби Врятувати Іринку. Батько просто самоусунувся. Він сказав, що йому хочеться нормального життя, яке йому може дати інша жінка. А вся ця колотнеча навколо моєї сестрички його зовсім не цікавила. Мама плакала, проте батька це не зупиняло.
Коли він пішов, я відчула себе покинутою. Чому? Тому що саме він залишався зі мною, коли бабуся з мамою бігали зі стаціонару в стаціонар. А тепер я лишилася сама. Мама намагалася пояснити, що тато більше ніколи не повернеться, але я відмовлялася в це вірити.
Всі ці роки він навіть не згадував про нас. Він завів нову сім’ю і розпочав життя з чистого аркуша, без колишньої дружини і дітей, які стали для нього лиш спогадом. Бабуся, його мама, намагалася його присоромити, але він з нею припинив спілкування.
Сестричка моя стала янголом уже за рік. Тато не провів її в останню путь. Не з’явився. Саме тоді бабуся йому наказала забути дорогу до її будинку назавжди.
Мама змінилась. Вона ніби втратила сенс життя. Моїм вихованням займалася бабуся, тому що мама стала схожою на тінь. Якби не бабуся, я не знаю, що зі мною було б тоді.
Через якийсь час мама опритомніла. Я пам’ятаю той день, коли вона просила прощення. Плакала і стояла навколішки. Я не ображалася на неї, адже знала, що вона мене завжди любила і любитиме, на відміну від тата. Я гладила її волосся і заспокоювала.
Минали роки. Я вступила до інституту, мама з бабусею разом оплачували навчання. За цей час батько навіть не згадував про мене. Хоч і ми його викреслили із життя.
Бабуся казала, що він хотів налагодити з нею контакт, але вона заборонила йому дзвонити та приїжджати. Моїм життям він не цікавився від слова зовсім.
Нині мені 24 роки. У мене своя сім’я, я чекаю на малюка. Півроку тому не стало моєї бабусі. Саме тоді і з1явився тато.
Приїхав. Увійшов у наш дім, як до себе додому. Ходив роздивлявся, про свою маму навіть не запитав, сльози не зронив.
— У вас два місяці, – сказав мені з мамою, – Я тут житиму з сім’єю, тому шукайте собі притулку деінде.
Ми з мамою переглянулись нічого адже нічого не могли зрозуміти. А коли до нас дійшло, попросили сина нашої любої бабусі звільнити нашу територію. Справа в тому, що квартира у якій ми всі живемо була переписана на мене, як тільки мені виповнилось вісімнадцять.
Бабуся, ніби відчувала чим усе скінчиться, тому настояла на тому, щоб я переоформила житло на себе ще тоді.
Татусик мій не здавався так легко. Він ще добряче попсував нам життя, але нічого не отримавши рушив туди, звідки взявся.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
