Якщо я вам скажу, що ще при першому знайомстві із дівчиною мого сина, вже знала, що вона йому не до пари, то буде не про мій характері і син “бубочка єдина”, то про те, що очі мої бачили. А дивитись було на що, тримались вони широко відкритими від здивування увесь вечір

Якщо я вам скажу, що ще при першому знайомстві із дівчиною мого сина, вже знала, що вона йому не до пари, то буде не про мій характері і син “бубочка єдина”, то про те, що очі мої бачили. А дивитись було на що, тримались вони широко відкритими від здивування увесь вечір.

Коли мій менший син Назар повідомив, що зустрів свою долю, я дуже тішилась, адже у його тридцять вже добре переймалась тим що він не має дружини.

Був мій Назар і симпатичним, і роботящим, і дівчат мав, та от з жодною не було тих почуттів, щоб раз і на все життя. Я вже собі казна чого наскладала в голові, вже не раз свічку ставила і таки вмивалась слізьми, бо вже як за тридцять буде сам, то вже потім не буде йому дружина і потрібна. А що то за доля бути у світі самому? Хто таке своїй дитині бажає?

Та от, каже мені син над вечір п’ятниці, що в неділю їдемо сватати Маринку. Я так довго того чекала, так того прагла, а почувши мало не заплакала від прикрості. Ну хто так робить? А підготуватись?

В суботу перед тим сватанням я бігала містом, ні літала, бо мусила знайти коровай і рушники, і привести себе до ладу, бо як от так без зачіски і у сукні старій заявитись у такий день. Що про нас люди подумають?

Але тим людям до нас було пусто, як і на мої караваї, рушники і зачіски. Влаштували вони нам такий концерт, що я вже мріяла швидше звідти вийти і назавжди забути те, що бачила і чула.

Невістка моя одна донька у матері, а та в свою чергу – одна у своєї. Ні мама, ні бабуся, ніколи не мали чоловіків і Маринка буде першою за три покоління, хто одягне білу сукню.

Ну, як прийшли ми на сватання-знайомство-оглядини, то якось вже я чекала, що будуть нам і годити, і відноситись гарно. Ну то ж елементарна вихованість – ми гості. Та от не туди ми потрапили.

Що сваха моя майбутня, що її мала цілий вечір одна поперед одної нахвалювали Маринку. Почали історію із пелюшок і ледь не кожен день її життя у рожевих хмарах описали.

Маринка у всьому краща і в садку сніжинка і в школі королева. Вилась гарно, олімпіади вигравала, вчителі хвалили. В інститут її ледь не на руках занесли, бо кращої там і не знайти.

А потім узялись до нас, та давай усе випитувати: а що, а як, а де? І все що не скажу, все хмурніші і хмурніші. У всому їх донька за нашого сина ліпша і скрізь попереду.

І знаєте, як, Маринка сидить мовчки, ті замість неї говорять. Я що до неї скажу, а мама і бабуся мені відповідають. Вони і стіл накрили і все приносили, а Маринка і не встала, тож я навіть зрозу її не знаю.

Вийшла я звідти, а вдома довго під душем стояла, бо інакше б і не дихала вільно. Сину сказала, аби добре подумав і запевнила, що при такому ставленні до Маринки і при такому відношенні до нього уже зараз – життя не буде у них.

Та от Назар таки повів під вінець Маринку і той день  був не святом двох закоханих, а концертом безкоштовним для нашої рідні, бо мама і бабуся Маринку ладні були з ложки годувати і ні на хвилинку молодих не полишали одних.

Двадцять років минуло відтоді і я досі згадую ті дні із гіркою усмішкою. Хто ж знав, що тиха і покірна Маринка на все мала свої плани.

На другий день весілля у мій дім прилетіла сваха із мамою і влаштували сцену із хлипанням: Маринка поїхала. Дівчина залишила у поштовій скрині лист прощання і разом із моїм сином рушила за кордон, чи то на заробітки, чи то вже на постійне проживання.

І знаєте, понині мій син менший у Німеччині з маринкою. У них прекрасна родина, двоє діток, приїздять сюди рідко, та й не дивно, адже мама невістки завжди влаштовує щось неймовірне коли вони їдуть додому за кордон. До себе її вони не кликали жодного разу, вистачає одного тижневого візиту на три роки.

А я для себе зрозуміла одне – не роби завчасних висновків. Життя показало, що родина у якій людина виросла, не завжди показник того, якою ця людина буде. Та й яблуко від яблуні може закотитись далеко.

Ну хіба ж не так?

You cannot copy content of this page