fbpx
Історії з життя
Яким же було моє здивування, коли рідний брат мене і на поріг мого ж дому не впустив. З-за зачинених дверей я почула що знати він мене не знає, а у нього тут діти. Ще й мама приїхала на захист. У неї взагалі все прекрасно склалось, мовляв я без дітей – мені не треба, а в брата аж п’ятеро, тому поступись, Ларисо

В мене є молодший брат. Різниця не така відчутна – всього три роки, але мама завжди наголошувала, що він молодший, а значить йому все найкраще і швидше ніж мені. Треба сказати, що брат цим з дитинства безсоромно користувався при повному схваленні мами та потуранні батька.

Він міг забрати собі річ, що сподобалася, і не віддавати, а мене вмовляли поступитися, адже він молодший. Або зробити щось не так, а потім, як ні в чому не бувало заявити батькам що то все я. Усі його викрутаси я перераховувати не хочу. Скажу лише, що з роками брат не зрадив звичок, помінявся лише масштаб. Він прагнув отримувати все на блюдечку.

Я якось швидко зрозуміла, що якщо я сама не буду домагатися всього, то мені нічого в цьому житті не світить. Тому після школи я забула про на освіту та почала працювати з самих низів. Поступово пробивалася вгору, дійшла до керівних посад, до тридцяти двох років вже здобула освіту і купила квартиру. Я пишалася собою неймовірно. так, друзів у мене немає, але є квартира і посада. А думка людей мене не цікавить, я робила все заради своєї мети.

Брата ж після школи вступили на юридичне, абияк там вивчили, потім прилаштували до якихось знайомих, звідки він успішно вилетів і пішов у вільне плавання. Новини про життя брата я дізнавалася від мами, яка мені регулярно дзвонила або похвалитися успіхами брата, або поскаржитися на черствий світ, та й переконатися, що я ще жива.

Не можу сказати, що батьки мені нічого не дали і мене не люблять. Просто на тлі маминого ставлення до брата здається, що я їм не дочка, а племінниця. Начебто близька родичка, але син однозначно ріднішим буде. Хоча тато неодноразово по юності виручав мене і грошима, і порадою, та й у мене завжди був запасний аеродром, куди можна повернутися, якщо все стане зовсім кепсько.

Так от, поки я будувала кар’єру, виплачувала кредит за квартиру і крутилася як білка в колесі, брат встиг одружитися і явити світу трьох дітей. дружина у нього така ж як і брат – свято впевнена, що їй всі винні тільки за сам факт її існування.

Три роки тому фірма на якій я працюю відкривала філіал за кордоном. оскільки я вже тоді мала великий досвід роботи і починала роботу з посади простого продавця, саме мені доручили відкривати кілька перших магазинів за кордоном. Це був прекрасний шанс не тільки проявити себе, а й отримати в перспективі підвищення, отже я погодилась без роздумів. Віддала мамі ключі від своєї квартири і поїхала.

Десь через місяць подзвонила мама з пропозицією.

— Доки тебе немає, впусти брата пожити в свою квартиру. Ну а що? Чого воно пусткою стоятиме? А так і він на перший внесок зможе зібрати і ти будеш спокійна, що квартира під наглядом.

Я була не в захваті від цієї ідеї, але мама поступово таки змогла мене вмовити. Не знаю що найшло на мене того дня, коли я сказала їй оте “так”.

Три роки пролетіли, як один насичений день. За цей час я тричі поверталась в Україну, але це були суто робочі візити і я на довго не затримувалась. В Канаді я вже мала нареченого і разом з ним ми вирішили створити свою справу. Для старту потрібні були гроші і я вирішила продати свою квартиру і вкласти все у майбутнє у іншій країні. наміру повертатись я не мала.

Яким же було моє здивування, коли рідний брат мене і на поріг мого ж дому не впустив. Сказав, аби я поверталась туди, звідки приїхала, а саме ця квартира відтепер його. Мама приїхала його захищати. Сказала, що я не повинна так чинити зі своєю родиною і малими племінниками яких за цей час на двоє більше стало. У неї якось так вийшло, що я пообіцяла подарувати брату це житло, а тепер так не гарно вчинила.

Спочатку я пробувала мирно усе владнати, але згодом зрозуміла що вся родина налаштована рішуче і мене чути ніхто не хоче. Тоді я спустила ціну на квартиру на кілька тисяч і знайшла покупців, для яких моя ситуація виявилась не проблемою. Оформивши всі документи я попередила брата, що віднині квартира не моя і полетіла в Канаду.

Не знаю, як там все у них вирішилось, але мама мені більше не телефонує зовсім. Вона ще тоді сказала, що ніколи не зможе мене пробачити.

Я не вважаю свій вчинок чимось неправильним. Квартира була моя. Хіба я винна що брат п’ятеро дітей нажив, а розуміння того, що вони десь жити повинні, у нього не з’явилось?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page