Живу з чоловіком сімнадцять років, виховуємо трьох дітей. Воно в цих роках наче й недоречно про кохання писати, а я з нього почну.
Любов у нас спалахнула ще в ранній юності. Тільки одне одного й бачили, інший світ наче й не існував. Якими щасливими були! Вродою нас Бог не обділив. Обоє веселі були, життєрадісні. Одружилися. На нашому весіллі майже все село гуляло. Стільки хороших слів та побажань пролунало! Здавалося, що свято в нашому житті буде завжди.
Так і велось. Але тільки перші кілька років. Гарно жили. А тепер… Втопив кохання чоловік у чаpці. Чому почав випивати? Якось оце недавно був зовсім тверезий, друзі саме кудись завіялися, то поговорили ми з ним по-хорошому, щиро. Каже, люблю я тебе, дітей, але ж якось так життя пішло, що немає в ньому радості. Усім, відповідаю, нині нелегко, але ж маємо роботу, хліб і до хліба, дах над головою. А які діти у нас гарні. Давай, кажу, кудись поїдемо вдвох. Знайдеться кому за дітьми приглянути. Хіба, доводжу, випивка — радість? Пригорнув мене до себе…
А через день-два усе пішло по-старому. Приходить додому напідпитку — зовсім інша людина. Відразу шукає причину, щоб полаятися. І слів не добирає, — перед дітьми соромно. Може, хтось подумає, що виховання у нього таке. Аж ніяк. Батьки — сільські інтелігенти, щирі приємні люди. Самі страждають, що із сином таке коїться. Та й чоловік має освіту — закінчив технікум. Працює шофером, раніше його дуже цінували, а тепер… Кажу йому: схаменися. Чим живеш? Раніше і в Київ вибирались у музеї, кіно. Книжки купували. Тепер ніщо його не цікавить.
Що робити? Розлучитися? Фінансово я незалежна, старший син уже помічник. Але зізнаюся: люблю я його. Зберегло серце те хороше, що колись було. Гляну на нього, коли твеpезий, і тепло стає на душі. Та й сімнадцять років прожили разом. Рідним він мені став…
Оксана Л., Менський район Чернігівської області.
Фото – pixabay.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
