Що є інше життя, я почала розуміти, коли почала їздити на заробітки і бачити, як живуть люди. І почала розуміти, що моя мати своїми ж руками зруйнувала наше майбутнє, щоб боже збав, ніхто в родині не був мудріший за неї.
– Всі вчені не можуть бути, – говорила мама, коли вчителька просила аби мій молодший брат залишався після уроків і вона безкоштовно буде з ним займатися, бо той відставав по всіх предметах.
Мамі було важливіше те, що Михайло має пасти корову, ніж те чи він навчиться читати. Коли ж вчителька приходила додому, то мама казала Михайлові аби ліз на горіх, а сама казала вчительці, що його нема вдома.
Отак. а потім ще реготала, яка ж то вчителька блаженна, що немає чого їй робити як по людях ходити.
– Це ж треба не мати так роботи, щоб лізти до чужих людей в життя? Я ж до неї не пхаюся!
Я теж погано вчилася і мамі було все одно:
– Головне, аби ти заміж вийшла, а там все у всіх однакове.
Але заміж мене ніхто не брав ні після школи, ні після училища. Довелося мені їздити на роботу і тут я зрозуміла, яка я серед людей непристосована. Світогляд мами розбивався вщент перед дійсністю.
Життя вимагало знати добре читати, вміти писати, але найбільше, що я не вміла – то спілкуватися з людьми, просто говорити.
Бо у нас в родині було прийнято один другого понижувати і за рахунок того вивищуватися. Так робила мама з нами і з татом.
І я думала, що так треба робити й собі, коли ти з когось смішкуєшся, то ти стаєш кращою. Але це не так. Тебе більше не беруть на роботу з собою, не допомагають і взагалі не хочуть мати справу.
– А що це ти так змінилася, – помітила матір, що я перестала вести себе так, як вона звикла, – Вже в місті розпаньошилася? Ти дивися, бо я тобі корону швидко зніму!
Коли мій брат знайшов собі дівчину для одруження, то мама забажала аби невістка майбутня вже їй купила золото.
– Так, хочу за сина золото, бо він в мене роботящий. Я заслужила, а як нема, то нема чого таку бідноту брати за жінку.
Вона вся аж вивищувалася з гордощів, вона ж та на фоні інших почувалася кращою. А те, що й у нас самих близько не було грошей не лише на золото, але й на ремонт в хаті, то було не важливо.
Звичайно, що ніхто їй золота не дав, а вона Михайла нікуди не пустила, бо хай краще біля неї пропадає, ніж комусь задурно дістанеться.
Брат з часом почав опускатися все нижче і нижче, але мати наче цього не бачила, адже ж чого хвилюватися, він же не ставав краще жити, отоді б вона спохватилася.
Я приїжджала з заробітків і спочатку залишала всі гроші вдома, бо ж як інакше, мама гроші притримає. Але потім я зрозуміла, що моє зароблене просто зникає, а мати й бровою не веде, що бере моє.
– Я тебе ростила і тепер ти матері гривні жалієш? Зараз ти у мене получиш!
Тому я почала все рідше приїжджати і гроші тримала в банку. Батько й брат тепер обоє не просихають, а мати ходить і розповідає кожному, як їй тяжко живеться і яка невдячна у неї донька, що не забере матір жити у її новеньку міську квартиру. Але мені зовсім не хочеться цього робити, адже мати має насолодитися тим, що виростила і виплекала. Хіба я не права?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
