Єдине що ми з чоловіком у шлюбі нажили – дача. Колись мріяли, що будемо там старість зустрічати, привели її до “людського” стану, вклали туди і труд і гроші свої, а от тепер продали і розділили гроші. Я свою частку вклала в житло нове, а чоловік придбав новеньке авто. Минуло три роки і до мене донька наша єдина прийшла із величезним проханням.
З Семеном ми гарно жили, хоч він інколи до гречки й стрибав. Ну така в нього натура. Мені хоч і прикро було, але очі закривала. та й не серйозно оте все в нього ставалось. Жодна пані не затримувалась. Приходили вони до мене, розповідали все, але з їхніх розповідей я розуміла одне – мене він любить, а на них уваги не звертає, от і біжать аби насолити.
так ми життя прожили, доньку виростили. Воно б може так і далі було, якби не остання його “любов”. Дівчині тій двадцять п’ять і він закохався по вуха та так, що зібрався одружуватись на ній. Я сміялась, запитувала, що він їй дати може? ні ну справді. “Кавалер” мав гарний вигляд, але на тому й усе. Живемо ми в моїй квартирі однокімнатній, їздимо на старих “Жигулях”, а працює він охоронцем у супермаркеті. Тут і до ворожки не ходи – сім’я не складеться.
Чоловік мій на мої слова дуже образився і пішов подавати заяву на розлучення і розділ майна. ну що ж, ділити то ділити. З усього, що й нажили – дача. Невелика хатинка під містом придбана нами ще в юності. Думали що квартиру донці моїй залишимо, а от самі на дачі житимемо. Там за ці роки уже зробили все під себе. І винограду насадили і в середині ремонти поробили, альтанка, сад, паркан добротний. Але продати мусили. Узяли гарні гроші – розділили навпіл.
Я свою половину вклала у квартиру у новобудові двокімнатну. звісно, у кредит залізла. але донька із зятем впораються я думаю. Хай хоч так дача у нагоді стала – має моя дитина дім власний. ну а я у своїй однокімнатній так і лишилась жити.
Чоловік же мій колишній гроші всі у авто вклав. Придбав новеньке дороге авто і поїхав на ньому до нової жінки у її квартиру. Як до мене чутки доходили, то пішов він у прийми до тещі. Ох і сміялась я уявляючи мого Семена під пильним наглядом “тещі” його ж віку.
Три роки минуло, я й думати за колишнього забула, як донька до мене на розмову серйозну прийшла. Виявилось, що “татусик” її зараз у авто своєму під під’їздом її живе. Влетів він десь, не підлягає ремонту нова “красуня”, життя сімейне теж не склалось і виставили його у чім був. Привіз він авто під під’їзд до доньки і сказав, що там житиме, мовляв іти йому нікуди. Донька його до себе в квартиру забрала, але Семен у мене пан і з великої літери. Йому треба годити і за ним прибирати на кожному кроці.
Чоловік доньки подивився, погледів і виставив тестя геть. Мовляв, сім’ю не для того він створював і гроші не для того заробляє, аби тесть носом крутив і казав що котлети з курятини не такі, а сало має бути товщим.
Донька ж просить у мене аби я тата її назад прийняла.
— Помилився він, мамо. Ви ж усе життя разом прожили. Такий не такий, а ти ж жила із ним. ну не можу я дивитись на те, що він в машині тій спить. Пущу, нагодую, у душ сходить. Ніби й обре, а спить він як? Я б йому квартиру винайняла, та сама знаєш, що не маю коштів, у нас кредит он який. Прости його, мамо. Він же тато мій, я вас обох люблю однаково. Хоч заради мене – прости.
Пішла моя донька від мене ні з чим. Сказала я їй, що ніколи такого не буде і хай іде Семен туди, куди пішов із мого дому і там жалості шукає. Донька щодн телефонує, питає, чи я не передумала, розповідає. як важко її тату.
А я й не передумала і не передумаю. нащо мені все це. Ну хіба ж я не права?
Ви б простили, пустили?
20,03,2023
Головна картинка ілюстративна.