fbpx

– Євгене, ось моя Наталка зібралася роботу в місті шукати. Ти вже притули її, бо більше не має до кого звернутися. Хіба не допоможеш родичеві у скрутну годину? Ну допоміг. На свою голову

Родичів у нашій сім’ї не просто багато, а дуже багато. У мого батька вісім братів і сестер. У кожного є діти та ще й онуки.

Ми не так часто збираємося разом, але зв’язок підтримуємо один з одним. Найбільше дістається мені. Тому, що я проживаю у місті де переплітаються всі дороги країни.

Однак, я вже звик. Приїжджають гості три рази на рік. Гостюють тиждень. Тут нічого такого, що у нас двокімнатна квартира. Але, як кажуть у тісноті та не ображені. Я в ці дні тільки те й робив, що за продуктами бігав. Що зробиш, рідня є рідня. Думаю не збіднію.

Кілька місяців тому дзвонить мені двоюрідна сестра:

– Женю, ось моя Наталка зібралася роботу в місті шукати. Ти вже притули її на тиждень. Будь другом!

– Не має проблем! – відповідаю, – нехай поживе, поки не влаштується.

Зустрів Наташу на вокзалі. Як тільки привіз її додому, то відразу ж поселив у дитячу. Моя донька-школярка дуже зраділа. Планів у дівчати було хоч відбавляй.

– На роботу, – каже, – влаштуюся, житло собі зніму.

Дійсно, не зволікаючи, щоранку племінниця йшла на співбесіди. Лише ближче до обіду поверталася. Уткнеться відразу в комп’ютер або телевізор, та й на тому кінець. Через декілька днів моя дружина її просить:

– Наташ, ти хоч на вечерю щось простеньке приготуй. Адже я повертаючись з роботи з ніг валюсь, а тут ще й до плити ставати. Нас четверо, між іншим, і всі хочуть їсти.

Племінниця у відповідь ображено очима кліпає та думає: хіба я не в гостях, як Вам не соромно?

Так і прожила вона майже місяць. Дружина з роботи – і до плити. Я з роботи – і за пилосос. Дочка тим часом чашки і тарілки, залишені Наташею, по квартирі збирає. Принцеса наша півдня по співбесідах ходить, півдня відпочиває.

– Наташа, що у тебе з роботою? – не витримав я, – Невже за місяць нічого не знайшла?

– Ну а що, мені на мізерну зарплатню погоджуватись? Пропонують сотню в день. У місті так і говорять, що за такі копійки працюють лише одні нерозумні. Я і на це була згодна. Але майже всюди – випробувальний термін. А минулого тижня взагалі запропонували безкоштовно стажуватися. Знайшли не нормальну!

– Слухай, – серйозно кажу їй, – тиждень тобі даю на пошуки. А не впораєшся, йди куди хочеш! Ми вже втомилися тебе годувати і обслуговувати.

– От спасибі тобі, дядько Женя, за доброту та за ласку, – відповідає племінниця, – Ви що, безкоштовну домробітницю знайшли? Ага зараз вам!

Не знаю, що на мене найшло, але я вигріб із шафи всі Наталчині речі. Склав їх у валізу і поставив у коридорі.

На наступний день я був змушений відключити телефон? Мені дзвонили родичі з усіх куточків планети. Розповідаючи мені, що я у місті геть втратив власні корені і почуття людської гідності. А ще, мене докоряли тим, що я мати безкоштовну домашню робітницю. Дякую Наталко, за багату фантазію і довгий язик.

Думаю тепер, моя сім’я буде довго жити спокійно.

Але, що мені було робити в такій ситуації? Гості є гістьми перші три дні, далі панове майте уже совість.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка ілюстративна – pexels.

You cannot copy content of this page