fbpx
Історії з життя
Євгенія Петрівна зрозуміла, що господиня з Насті – що з коня балерина. У Мишка проблеми зі шлунком. А в холодильнику – сосиски, пельмені, готові салати. Євгенія Петрівна спершу обережно намагалася поговорити про це з невісткою, потім прямим текстом сказала, що, мовляв, або ти готуєш моєму синові, або цим займуся я

Олеся трохи хвилювалася: з ким вона буде їхати в одному купе? Минулого разу їй не пощастило, разом з нею опинилися двоє молодих людей, хлопець і дівчина. Всю дорогу, яка займала більше 20 годин, вони голосно з’ясовували стосунки. А в позаминулий раз з нею опинилася молода мама з трирічною дитиною. Дитина не бажала заспокоюватися, а Олеся не змогла виспатися перед важливою нарадою…

Зайшовши в своє купе, Олеся зраділа. На лавці сиділа пристойного вигляду жінка років 60 на вигляд.

Одягнена жінка була в чистенький, явно новий халат. Волосся її було зібрані в пучок. Перед жінкою на столі лежав розкритий журнал зі сканвордами. Така точно не стане бешкетувати і заважати відпочивати іншим пасажирами.

– Вітаю! Я на 25 місці, – посміхнулася Олеся.

Жінка кинула на дівчину швидкий погляд над окулярами:

– Вітаю. Мене звати Євгенія Петрівна!

Олеся закинула важкий чемодан на полицю і сіла на сидіння, переводячи дихання:

– А мене можна просто Олеся.

Через півгодини пасажирки встигли познайомитися. Олеся розповіла про себе, про свою роботу і про нареченого, весілля з яким було призначене на наступний місяць. Євгенія Петрівна, почувши про те, що її сусідка виходить заміж, важко зітхнула:

– Ось по вас відразу видно, що ви – дівчина гарна, розумна, з роботою, і зовнішність теж не підкачала. А ось моєму синові з обома дружинами знаєте, як не пощастило? Просто словами не передати! А такий хлопець! Завжди всі дівчата на нього задивлялися, від наречених відбою не було…

– А чому не щастило? Невірність? Суперечки? – запитала Олеся, сьорбаючи чай зі склянки в фірмовому підстаканнику УЗ.

– Та тут все глибше, – сумно посміхнулася Євгенія. – Набагато глибше. Можу розповісти, якщо хочете.

Олеся кивнула. Дорога судилася довга, читати взятий з собою детектив їй ще не хотілося,  на сон не хилило. Чому б не дізнатися історію з чужого життя? І Євгенія Петрівна почала свою розповідь.

Свого сина Михайла вона народила досить пізно, в 34 роки, як то кажуть, «для себе». Знайшла підходящого кандидата в батьки, красивого і розумного, задіяла всю свою жіночу чарівність і швидко домоглася свого. Коли Євгенія зрозуміла, що при надії, зі своїм шанувальником вона відразу ж розірвала всі контакти.

Допомога від чоловіка їй була не потрібна, заробляла вона непогано. Життя своє до 34 років Євгенія організувала досить комфортне, і ділити його з ким-небудь їй зовсім не хотілося. Тільки з дитиною, найріднішою і найкоханішою в світі людиною.

У визначений термін на світ з’явився Мишко. Мишко. Довгоочікуваний синочок. Потай Євгенія трохи шкодувала, що не дівчинка. Ще її мати говорила, що з дівчатками простіше. Дівчатка прив’язані до мами, вони все життя з нею поруч, навіть якщо заміж виходять. А син знайде собі дружину, і все, поминай, як звали. Про матір забуде.

Але думати про це, тримаючи на руках такого милого, такого рідного сина, Євгенії не хотілося. Вона вирішила насолоджуватися материнством. А раптом вийде виховати Михайлика правильно, так, як треба, щоб мама у нього була на першому місці. А як прийде пора одружитися, там і будемо розбиратися. В кінці-кінців, кажуть же, що матір у людини одна. А ось дружин може бути скільки завгодно.

Цю просту думку Євгенія старанно вкладала в голову сина. Вона не втомлювалася нагадувати йому, що на світ він з’являвся зовсім не просто. А ще Євгенія часто повторювала, що працює тільки заради сина. Гроші заробляє, здоров’я гробить, аби у нього все було.

А було у Мишка дійсно все, що потрібно. Спочатку – чудові іграшки, відеоприставка, наймодніший одяг. Потім відучився в престижному виші на комерційному відділенні. Навчання йому оплатила мама. Мишко намагався влаштуватися на роботу, але Євгенія відмовляла його. Мовляв, ти на навчанні зосереджуйся, а я вже буду платити. Так, важко. Так, сили вже не залишилося майже, і здоров’я не те. Але заради сина, заради єдиної дитини, вона готова піти на все.

Михайлом Євгенія пишалася. Зовнішністю він пішов в батька. Високий, широкоплечий, з білозубою посмішкою. Та й розумом природа хлопця не обділила. Правда, був він трохи сором’язливим. Наче боявся настояти на своєму. У суперечках завжди поступався іншим, заздалегідь відмовлявся від боротьби з конкурентами.

– Занадто ти у мене добрий, м’який, – часто говорила Євгенія синові. – І як ти жити будеш? Світ складний. Тебе ніхто так, як я, не підтримуватиме, і любити не буде. А мене не стане рано чи пізно.

– Мамо, ну що ти говориш? Ти ще у мене довго проживеш, ти он яка молода, – Михайло з цими словами обіймав матір і, як дитину, гладив її по голові. – Я тебе теж дуже люблю, більше за всіх на світі.

Мишко закінчив університет, влаштувався на роботу. І якось раз ввечері він повідомив матері, що… має намір одружитися. Почувши це, Євгенія Петрівна впустила чашку з кавою з рук. Чашка розбилася, кава виплеснувся на світлий килим, залишивши темна пляма.

– З ким одружуватися? Ти ж не говорив, що з кимось зустрічаєшся?

Михайло почервонів:

– Ну, є одна дівчина… Колега. Ми вже півроку зустрічаємося… І я недавно зробив їй пропозицію. У неділю приведу з тобою знайомитися.

Євгенія важко впала в крісло:

– А я дізнаюся про все останньою! Мій син одружується, а я не знаю з ким. Я заради тебе мучилася, працювала, все тобі віддала… І ти не захотів мені повідомити?

Михайло підійшов до матері і опустився біля її ніг на коліна, стиснувши її долоні в своїх:

– Мамочко, вона тобі обов’язково сподобається. Просто я не наважувався. Думав. А тепер все вирішив. Ви точно подружитеся.

У неділю в гості до Міші і Євгенії Петрівни дійсно прийшла дівчина на ім’я Настя. Худенька, невисока, з виразними синіми очима, вона злякано дивилася на потенційну свекруху. Було видно, що вона всіма силами намагається сподобатися Євгенії Петрівні. Навіть торт її улюблений принесла. «Міша напоумив», – подумала Євгенія.

Коли Настя пішла, Міша відправився її проводжати. Повернувшись, він запитав у матері:

– Ну як вона тобі?

Євгенія Петрівна знизала плечима:

– Поживемо побачимо…

Молоді одружилися і орендували квартиру. Звісно, неподалік від будинку, де жила Євгенія Петрівна. Жінка відчувала своїм обов’язком регулярно відвідувати сина і його дружину. Мишко дав їй ключі від квартири, а значить, довіряє. Значить, правильно виховала. І, звичайно, це означає, що приходити можна в будь-який час.

Євгенія Петрівна зрозуміла, що господиня з Насті – що з коня балерина. У Мишка проблеми зі шлунком. А в холодильнику – сосиски, пельмені, готові салати. Євгенія Петрівна спершу обережно намагалася поговорити про це з невісткою, потім прямим текстом сказала, що, мовляв, або ти готуєш моєму синові, або цим займуся я.

Настя ссилалася на те, що багато працює, що втомлюється, що з Мішею вони замовляють готову їжу. Але Євгенію Петрівну це, звичайно, не влаштувало. І вона почала носити їжу в каструльках і ставити її в холодильник сина і його дружини, поки ті були на роботі.

– Мам, ну навіщо так? – питав Міша. – Ти б відпочивала побільше, ми не голодуємо.

– Синку! Ну не можу я жити спокійно, знаючи, як ти харчуєшся! – зітхала Євгенія Петрівна. – Хіба тобі не смачно? Хіба Настя так приготує?

– Смачно, мамо, – в голосі Міші чулася посмішка. – Дуже смачно. Але ти не перевтомлюйся.

Прибирала Настя теж геть погано. Євгенія Петрівна змушена була приходити до молодих і мити підлогу, протирати пилюку, розкладати одяг та постільну білизну… Одного разу за цим заняттям її застала Настя, що саме повернулася з роботи.

– Євгеніє Петрівно, я ж просила вас! Скільки можна! – обурилася вона.

– Зрештою, я як краще хочу. Мій син звик до чистоти, порядку. А ти… Ну, не встигаєш, не можеш, так і скажи.

– Євгеніє Петрівно, мені не подобається, коли в моєму домі чужа людина! – Настя підвищила голос, втрачаючи терпіння.

Євгенія Петрівна в цей момент не змогла стримати своїх емоцій. Чужа людина? Значить, вона для сина – чужа людина? І так думає ця… Ця дівка?

Жінка впала в крісло і закрила обличчя руками. Плечі її здригалися.

– Євгеніє Петрівно! Мила! Ну вибачте мені! – Настя несміливо підійшла до свекрухи. – Водички, може? Правда, вибачте мене!

Але Євгенія Петрівна продовжувала плакати. Саме в такому стані її і застав Михайло. Побачивши сина, жінка кинулася йому на шию і заплакала ще голосніше.

– Що трапилося, Настю? – строго запитав Мишко.

– Милий, я не знаю, я просто попросила, щоб Євгенія Петрівна не прибирала у нас більше… І все…

– Мам, ходімо, я тебе додому проведу, все розкажеш.

Міша відвів матір додому і довго розмовляв з нею, сидячи на маленькій кухоньці її квартири. А на наступний день він зібрав свої речі і переїхав до Євгенії Петрівни, сказавши Насті, що не потерпить такого ставлення до своєї матері.

– Вона мені все життя віддала, всі сили… А ти… Ех, ти! – кинув він їй на прощання.

Для Євгенії Петрівни життя повернулося у звичне русло. Поруч був улюблений син, вона годувала його корисною їжею, прибирала для нього квартиру, кожен день чекала з роботи.

Але потім сталося чергове випробування. Він знову надумав одружитися… Правда, шлюб не протримався і року. Мишко знову повернувся до матері. Правда, на цей раз в шлюбі з’явилася дитина, дівчинка.

– Звісно, з онукою я спілкуватися буду. Але з її матір’ю… Ні за що, – кажучи це Олесі, Євгенія Петрівна стиснула губи.

– А чому? – поцікавилася дівчина.

– Та… Та ж історія, що і в перший раз. Не прибирала. Готувала, правда. Але погано. Я намагалася допомогти, але ця невдячна тільки сичала на мене. Звичайно, мій хлопчик не міг витримати такого ставлення до мене, – Євгенія Петрівна посміхнулася, і в її усмішці майнуло торжество.

– Сумно, що так вийшло, – протягнула Олеся. Її серце стрепенилося від співчуття. Співчуття бідолашним дівчатам, які мали необережність полюбити Мішу.

Автор? Вікторія Бiлoзьoрова.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page