Подалася я в світи не від доброго життя, адже чоловік перестав нам передавати гроші з заробіток і я порадилася з мамою та вирішила поїхати до нього. Думала, що не заробив чи ще щось, але виявилося все набагато банальніше – він мав другу родину.
І отак я й залишилася назбирати на дорогу і віддати борги та й роки мої тут пролетіли. Працювала і думала про щастя мого сина, щоб у нього все було, хай має старт в житті. Тому купила я йому й квартиру і машину, вивчила його, але вже йому тридцять п’ять років, а він і не планує одружуватися.
Спочатку казав, що ще замолодий, але зараз вже якраз вік, що треба женитися.
– Павлику, та навколо тебе дівчата мають крутитися, адже все у тебе є, що ж ти у мене такий безталанний. Що все маєш, а похвалитися не хочеш!
– Мамо, я не хочу аби мене дівчина любила через квартиру, – каже мені.
– Сину, але ж квартира – то елементарне, ти ж не мільйонер.
І така бесіда останні десять років, що я вже не витримала і приїхала додому.
– Я нічого не знаю, але ти мені маєш привести на вечерю свою дівчину, – кажу я синові.
Галя мені сподобалася і я вже так старалася і сина хвалити, розказувати за квартиру, за те, що я ще в силі й на онуків заробити, лиш би вже вони з’явилися.
– Галю, приходь якось серед тижня та поговоримо, – кажу я їй.
– Та я працюю, – каже вона, – хіба на наступну неділю.
І як я не чекала на неділю її в гості, то вона не прийшла. Я не розумію, що ще тим дівчатам треба, адже все в чоловіка є і ще й свекруха хороша, на все згодна, а вони носом крутять. Мій Павло й на вроду непоганий. Не скажу, що якийсь писаний красень, але й Галина теж не красуня.
Далі вже водив Павло дівчат щонеділі, а я вже й втомилася, бо наче відкрила вдома ресторан, що гості ходять, а прибутку ніякого.
Аж тут побачила ту Галину серед міста і кажу:
– А що це тебе давно не видно, обіцяла прийти і пропала.
– Ой, та я так забігалася, – каже вона, – я на неділю точно буду.
Я мило усміхалася, хоч мені й шкребли кішки на душі, бо я не розуміла, чого від моєї дитина носом крутити, якщо сама вже не є молодою.
Я знову наготувалася та стала чекати гостей і аж засяяла, коли на порозі стала Галина з батьком!
– Познайомтеся, це мій тато Анатолій, – відрекомендувала мені батька, – Я багато про вас татові розповідала…
Ну, це звичайно, приємно і чоловік непоганий, мило так побесідували. Галина на мою радість сказала, що прийде серед тижня і таки прийшла і знову з батьком. Я була трохи здивована, але подумала, що чоловік на пенсії, то й має купу вільного часу.
Аж тут на п’яту зустріч Анатолій мені й каже:
– Людмило, ви ж розумієте, чому Галя мене до вас приводить? Я давно удівець і хотів би запропонувати вам зі мною жити. Що ви на це скажете?
– Ні і ще раз ні!, – випалила я, – Я не проміняю своє життя вільної жінки на якогось чоловіка, який не має ні заробітку, ні власної квартири. Для чого ви мені, Анатолію, здалися? Пенсія мала, болячки вилазять і хати не маєте. Я мрію сина свого одружити та з рук спихнути на жінку, а не собі знайти пригоди.
Чогось Галя образилася і більше не приходить. Нічого, мама поруч, мама знайде дитині хорошу дівчину і не пошкодує ні грошей, ні часу!
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
