Липень, на вулиці плюс тридцять. Ми їхали на дачу: чоловік за кермом, я поруч, на задньому сидінні свекруха, зовиця і дитина зовиці. Дача в ста двадцяти кілометрах від міста. Далеко, зате дешево купили, вважає свекруха. Наші витрати на бензин її не хвилюють.
Я складала чоловікові компанію, йому не хотілося назад їхати на самоті. Чоловік на дачі не залишається, тільки відвозить. Назад в місто великих дачниць доставляє чоловік зовиці. Він теж на дачі не буває, приїжджає тільки для того, щоб їх забрати.
Наша поїздка. Виїзд з міста. Останній нормальний магазин. Я купила пляшку води. Свекруха взяла собі газовану воду, а зовиця – два маленьких соки, собі і дитині, і печиво.
Дитина відразу висмоктала весь сік. Хвилин через десять після соку заскиглила, що хоче пити. Газовану воду в два роки не можна, зовиця простягнула руку до нашої води. Дитина попила прямо з горлечка.
Я бридлива. З чоловіком можу пити з однієї пляшки, більше ні з ким не можу. Противно. Було спекотно, пити хотілося. Попросила у чоловіка, щоб він зупинився на найближчій заправці.
Доїхали до заправки, купила воду, сіла в машину, попила, пляшку поклала собі під сидіння. Ззаду гмикнули, я проігнорувала. Всю дорогу до дачі дитина зовиці пила воду з пляшки, яку я купила на виїзді з міста.
Добралися, висадили, віддали автокрісло, чоловік допоміг розвантажити пакети з багажника. Поїхали додому. Пляшка, з якої пила дитина, валялася в машині, там залишилося небагато води. Каламутної води. З крихтами від печива і казна чим. Не надто приємне видовище. Коли добралися до будинку, цю пляшку в машині забули. У вихідні нікуди більше не їздили.
В кінці вихідних чоловікові зателефонувала мама. У чоловіка зовиці зламалася машина, попросила, щоб він їх забрав. Чоловік взяв з собою мене. Пляшка, з якої пила дитина, так і валялася на задньому сидінні.
Доїхали до дачі. Я вийшла ноги розім’яти, поки чоловік приєднував автокрісло. Зовиця показала мені нову пляшку з водою:
– У нас сьогодні своя є, так що можеш не бігати по заправкам, – сказала вона мені і тут же повернулася до матері: – Після дитини пити гребує! Так діти – найчистіші створення на планеті!
Я відкрила задні двері, дістала ту саму воду, простягнула пляшку зовиці:
– На, пий після дитини, раз мене не розумієш.
З дачі їхали мовчки. Відвезли рідню чоловіка додому, самі вирушили в магазин за продуктами.
Після тієї поїздки серед особливо обдарованих родичів з боку сім’ї чоловіка я стала вважатися ледь не найбридливішою людиною в світі. Наприклад ось було якось.
– Тобі, може, одноразову тарілку дати? – з посмішкою запитала зовиця, коли ми були у неї в гостях. – А то я не пам’ятаю, їла моя дитина з цієї тарілки чи ні?
– Так, краще одноразову, – погодилася я. – Я наступного разу з собою принесу ввесь посуд, а то у вас, бачу, ні такту ні освіти. Звідки ж уявленням про гігієну узятись.
Не було в неї тоді одноразових тарілок, просто балаканина з претензією. І привід який значимий: священними слюнями дитини погребували!
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
