Вже який місяць новина про її розлучення обговорювалася всім жіночим колективом маленької фірми. Кожного ранку Віта молилася аби хтось знайшов собі мільйонера чи виявилося, що шеф має коханку, чи прилетіли прибульці. Все, що завгодно, аби не ці жалісливі посмішки і допитливі погляди, і «шу-шу-шу-шу», і тиша, коли приходить повз вона.
Звичайно, їй нелегко. Нема часу ні нафарбуватися, ні пройтися в гарному платті. Джинси і светри, заплетена коса і вічна біганина аби хоч якось встигнути виконати свої обов’язки. Про себе думала, що втягнеться і варто лиш трохи почекати. Вона зможе. Вона сильна.
Ночами ставало просто нестерпно. Хотілося то бігти до Андрія і просити його вернутися, то ніколи в житті не знати цього слизня. Істота, яка спаскудила їй все життя.
Одружувалися вони в твердому переконанні, що їхнє кохання ніколи не закінчиться. Вони прожили разом сім років і так не зауважили в який момент байдужість оселилася в їхньому домі, поруч зі сварками. З кожним днем він дратував її все більше і більше. Вона не розуміла, чому в їхній, з виду, щасливій родині, чоловік умудрився заглядати до чарки? Що не так? Вона ж і на роботі працює, і вдома господарює, діти в садочку. Живи і насолоджуйся життям, але ні. Андрій проблеми не бачив. Кожен розслабляється як може. Ні прохання, ні розмови з його батьками не дали результат. В якийсь момент вона зібрала його речі і відвезла до батьків, замки поміняла і на розлучення подала. Мало б бути легше, але клопоти навалювалися з новою силою, ніби наповнювали пустуючи місце Андрія – то діти захворіють, то незаплановані витрати, то зарплату знімуть, бо вона провалила проект. І все сама й сама… Просто не витримує – так хочеться аби бодай хтось допоміг.
З часом ставало все гірше, бо Андрій з якогось дива, взявся за розум і почав приходити за дітьми і гарно одягнений і не випивший. Ні дати, ні взяти – завидний чоловік. Нова хвиля неприйняття накрила Віту. Коли був з нею, то не можна було допроситися, а тут сам змінився. Звичайно, заради якоїсь жінки. Правда, й вона вже втягнулася в життя одинокої жінки і почала давати собі раду. Джинси все ще її улюблений вид одягу, але вона підстриглася і, ніби, скинула років з десять і гору з плечей. Їй сподобалася та жінка, що дивилася з дзеркала і поправляла зачіску.
Андрій допомагав з дітьми на вихідних, платив аліменти і додавав ще й зверху, бо ціни зараз дуже кусючі. Нема до чого придертися. Хіба до того, що він надто добре виглядає. Як добре, що у неї є стара подруга з якою можна про все це поговорити. Якось Наталя завела розмову про те аби почати їй вже шукати собі нового чоловіка.
– А що? Скільки можна бути самій?
– Слухай, я вже достатньо обпеклася. Тим більше, зараз лиш почалося життя налагоджуватися.
– У мене є один знайомий. Він розлучений і доволі гарний. Давай на вихідні підеш з ним на побачення?
– Ти серйозно?
– Так, і зачіску свою вигуляєш і гарно час проведеш.
– А чом би й ні?
Справді. Он Андрій живе на повну, а вона має про скніти перед телевізором? Тим більше, зачіска їй дуже личить. В суботу вона красива сиділа за столиком в ресторані і виглядала таємничого незнайомця. Як давно вона не була серед гамору людей, в оточенні приємної музики. Її розслаблений погляд впав на фігуру біля стійки. Андрій! Ну от, замість того аби застати її в компанії гарного чоловіка, він бачить її саму в суботній вечір.
– Привіт. Чудово виглядаєш.
– Дякую. Ти теж.
– Чекаєш когось?
– Так, подругу. Вона запізнюється, – збрехала Віта, бо це краще, ніж запізнюється чоловік.
– Дивно, мені Наталка сказала, що ти будеш чекати на мене.
– От звідниця доморощена.
– І не кажи! То як твої справи?
– Давай все з початку. Мене звати Віта!
– Згоден. Я Андрій. Все життя мріяв знайти таку дівчину, як ви!
Фото ілюстративне.
