Та якби я вибирала, то хіба б я в це влізла? Звичайно, що ні, але ж все наче в руки лізло, розумієте, от я так і зробила. Подумала, що як вже Бог хоче Ліді розкрити очі на її чоловіка, то я лише інструмент в Його руках.
Але що було далі – мені таке й наснитися не могло.
Отож, я сиджу така в кафе, нікого не чіпаю, говорю з подругою, як тут бачу в кінці залу чоловіка своєї найкращої подруги Ліди з якоюсь жінкою. І зі спілкування видно, що там вже така приязнь, що вже далі нема куди.
Знаєте. Микола завжди мені не подобався, бо я не розуміла його масних натяків щодо мене, коли я приходила до Ліди в гості. якщо я не одружена, то це не означає, що я маю кидатися на все, а він міг і вщипнути і натякати.
Тому я за краще вирішила до подруги менше ходити.
А тут вже не просто все видно, але й я можу це все подрузі й показати. Я тоді взяла телефон і зробила відео. Я розумію, що вони вже двадцять років разом, але ж скільки ниточці не витися, а кінець все одно буде. Моя подруга не заслуговує на те аби з нею так чинили.
І з такими думками і ще й з певністю, що то все доля хоче зробити на благо Ліді, я до неї йду і те все показую.
– Мені треба подумати, – каже вона мені на це.
– Та що тут думати? Та він з самого початку вашого життя такий. Ти думаєш, чого я не приходила до вас в гості часто? Бо мені набридли його натяки!
– Я тебе зрозуміла. А тепер йди.
І я пішла, але подруга не телефонує і не пише, і на зустріч не кличе. Я тоді вже телефоную перша і що видумаєте я чую?
– Мені Коля все розказав, як ти його молила аби він мене покинув, як з роботи його чекала, як до себе запрошувала. А те, що він там з жінкою сидів, то його племінниця, тому він і так близько біля неї був. Знаєш, я від тебе такого не сподівалася, подруго. Ще й посміла прийти і мені це все показувати?
Її так несло, що я кинула слухавку. Оце віддячила, так віддячила. За стільки років дружби таке мені казати?
З того моменту пройшло років п’ять, як я побачила Ліду, вирішила перейти на інший бік вулиці, але вона аж біжить до мене.
– Привіт! Я така рада тебе бачити. Давно хотіла тебе перепросити, що тоді такого тобі наговорила. Я повірила Миколі, розумієш? Я зараз сама, він мене покинув заради якоїсь, але зате в мене тепер купу вільного часу і ми можемо й далі дружити.
– Справді? І ти вже маєш здоровий зір?
– Тобто? В мене завжди був хороший зір.
– То як ти тоді на тому відео не побачила, як твій чоловік милується?
– Ну що ти починаєш. Було і було. Його тоді підвищили і мені потрібні були гроші, нарешті вилізти з економії, а тут ти…
– То так би й сказала, а не годину мене шпетила без причини. Знаєш, я була тоді права – доля давала тобі шанс піти першою і зберегти свій час і свої нерви, і подругу. Але ти вибрала казна-що. А тепер мені такої подруги й близько не треба. Прощавай.
Я мала це сказати, хоч мені й прикро, що між нами все отак скінчилося. Але в якомусь роді вона теж мені зрадила, тому я вчинила правильно. Хіба ні?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
