Дві жінки опинилися в одній кімнаті у санаторії. Справа була на початку грудня – темніє рано, і ввечері робити нічого.
Надворі то сніг, то дощ – гуляти не можна. Натомість путівки недорогі, бо попиту нема в цей час.
Увімкнули телевізор, вечері чекають. І одна з жінок заговорила:
– От, усі нерви у мене вимотали, ніякого терпіння не залишилося, донька три роки тому з чоловіком розлучилася, сварилися півтора місяці щодня і розбіглися. А я переживала, не спала.
Нещодавно знову заміж вийшла, наче все добре. Але раптом іншого знайшла. Від чоловіка приховує, і я нічого вдіяти не можу. Не слухає мене.
Розповіла і на другу питально подивилася і запитала, чи має вона дітей?
Та відповіла, що донька, і теж заміжня. А ще син є. На цьому відвертість закінчилася.
Інше питання було: як живе дочка? Відповідь лаконічна: добре, слава Богу.
Перша жінка продовжила свою розповідь:
– Моя свекруха багато гуляла, тричі заміжня була. У хаті бруд, їсти нічого, а вона гуляла. І завжди у неї були прихильники. А чоловік, як не нинішній, нічого не бачив і нічого знати не хотів. Може, моїй донці передалося? Зараз багато про різні спадкові риси пишуть, сама читала.
Сусідка по кімнаті похитала головою, промовчала – нічого їй сказати.
Говірлива жінка заспокоїтися не може:
– Онук на погано вчиться, а доньці моїй начхати. З батьком зустрічатися не дозволяє, зараз другий чоловік, якого пасинок не цікавить. А в моєї доньки тільки гульки на думці. Ось – знову з кимось гуляє. А я хвилююся: раптом її другий чоловік дізнається? Що ж тоді буде? Знову почнеться колотнеча. Я хотіла онука взяти до себе, але втрималася. Хлопець собі на думці, раптом у історію якусь влізе? Що ж тоді робити?
Друга мовчить, дивиться зі співчуттям.
Сусідка про онука запитала: «Чи є»?
Зрештою, відповідь: «Онучка в мене і онук. У сина хлопчик, у доньки дівчинка. Гарні діти, навчаються без проблем.
Добру інформацію не обговорюють – нічого сказати, коли все добре.
Дивляться телевізор, вечерю чекають.
Жінці, яка має доньку, що гуляти любить, зателефонували, мабуть, подруга. Спочатку розмовляла у кімнаті, розповіла про санаторій, про персонал та про те, як годують. Далі інформація стала секретною. Вийшла у коридор: «Слухай, у мене сусідка, як пень. Їй щось кажу, а вона очима кліпає, наче не чує. Не знаю, як терпітиму її компанію буду».
А у тієї жінки донька роботу втратила, несправедливо звільнили. Вона нездужала, вдома лежала. Зараз поки що не працює. І матері з батьком доводиться гроші давати – допомагати.
І зять проблеми має – спина в нього болить. А онук контрольну погано написав.
Багато неприємностей.
Сусідка не витримала, попросила адміністрацію, щоб дозволили в іншу кімнату перейти: «Скоро розмовляти розучуся».
І появилася інша жінка.
Увечері швидко темніє, і піти нікуди. Сидять, чекають, коли вечеря буде. І нова сусідка каже: «Знаєте, ніколи в санаторіях не була. Як тут чудово! І здоров’я покращити можна, і повітря чисте, і жодних турбот».
Друга відповіла: «Якщо пройти через парк і повернути ліворуч, потім трохи путівцем, то можна озерце побачити. Дуже гарне».
Нова сусідка надихнулася: «Треба ж, я не знала. Дякую, що розповіли».
Вранці, після сніданку, разом гуляти пішли. Пройшли половину дороги, дзвінок: «Мамо, я знайшла роботу, все добре. Костя контрольну переписав, уяви – на вісім. І зять твій роботу змінив, зараз буде легше».
Вислухала жінка і сказала: «Я рада, дуже рада».
А супутниця нічого розповідати не стала. Зауважила лише: «Іноді жалкую, що малювати не вмію. У нас така природа гарна, так би намалювала».
