Жінка не могла своїх дочок зрозуміти: ну чого їм не вистачає, купаються, як сир у маслі, чого тільки не мають, навіщо скаржаться їй на життя.
Зятів собі Юліана бажала красивих і багатих, головне, багатих, бо якби доньки, Надійка й Любка, притягли собі подібних, ліриків і мрійників, то дожилися б до злиднів. Хоч вони з чоловіком не з бідного десятка, але про вигідну партію для доньок їй треба було подбати, особливо, коли до її двійняток уже в старших класах стали хлопці залицятися, то Юліана постановила собі не допустити ні ранніх шлюбів, ні незаможних женихів. Тому тим залицянням жінка зразу дала раду: парубків відвадила, донькам поставила умову: спочатку освіта, робота, потім сім’я. Дівчатка ображалися, але ж вона, мама, краще знає, що потрібно кожній для щастя.
Себе Юліана не вважала щасливою. Вийшла заміж, як сама ж усім казала, за першого-ліпшого, щоб у дівках не посивіти, бо стукнуло їй уже двадцять п’ять, а це для села знак: або ще встигнути вскочити в останній вагон сімейного потяга, або шукати знайомства на сторінках часописів. Тож відкинувши весь свій скептицизм, щиро промовляла до ікони: «Мамо- Покровонько, покрий мою головоньку», і скоро прикликала свою долю.
Її Павло був чоловіком добродушним і щирим, він задовольнявся малим і не прагнув жити краще, ніж сусіди. Але Юліану таке ставлення не задовольняло. Досить з неї того життя в батьківській хаті, де ледве вдавалось кінці з кінцями зводити. Павло її слухав, шукав додаткову роботу, лиш би дружині догодити, яка вже була при надії. Коли народились близнятка, змусила чоловіка поїхати на заробітки. І сама в декретній відпустці довго сидіти не хотіла, вийшла на роботу, найнявши дівчаткам няню. Але щось у їхніх стосунках не склалося. Юліані ж обіцяли підвищення на роботі й гарну зарплату, тож, порадившись із чоловіком, вирішили, що він доглядатиме донечок, тим більше, що заробляв він не так багато.
Від двох років Надійка й Любка більше тягнулися до тата. Він навчив їх гарно малювати, рахувати до ста, читати напам’ять вірші й друкувати перші склади з вивчених літер. Коли прийшла черга в садочок, то водив близняток і забирав також переважно тато, бо мама весь час була на роботі в своїй бухгалтерії, де вже була головною й старалася виправдати довіру вищого начальства. На шкільних батьківських зборах бував переважно тато не тільки тому, що йому було дуже приємно, коли хвалили його донечок, але й тому, що його вибрали головою батьківського комітету, надіючись. що впливатиме на дружину в плані фінансової допомоги школі. Та Юліану не потрібно було й просити, бо вона вже спланувала, що донечки повернуться в школу учителювати після закінчення педагогічного коледжу, тож треба запевнити собі прихильність шкільної адміністрації.
Люба й Надія мріяли після одинадцятого класу навчатися на журналісток, але мама переконувала після дев’ятого вступати в коледж, і вже працюючи в школі, вищу освіту здобувати заочно,. Заперечити мамі не вдалося ні дочкам, ні татові, тож дівчата вирішили послухатися, а через чотири роки, можливо, мама змінить своє рішення. Поки що все йшло по плану Юліани. Павла вона знов відправляла на заробітки, мовляв, потрібно заробляти гроші, в тебе ж дві доньки, тож заробляй на придане, чоловіче.
Чоловік на заробітках, доньки в коледжі, а Юліани вже новий клопіт: придивлятися до місцевих юнаків – потенційних женихів для донечок, заводити дружбу з їхніми мамами, сприяти в різних потребах: допомогти з роботою, придбати будівельні матеріали, допомогти з технікою, адже працювала вона на цегельному заводі в час, коли цегла скрізь була в дефіциті, а їхнє підприємство працювало успішно.
Юліана була реалісткою, розуміла, що в полі зору треба мати кілька заможних сімей із синами, щоб було з кого вибирати. Потрібних подружок вона запрошувала на каву, коли з коледжу поверталися доньки. Жінки дівчатами захоплювалися: красиві, чемні, скромні, ввічливі, і не одна задумувалася, що котрась із них було б непоганою партією для її сина.
Очевидно, кожна мама провела відповідну роботу з сином, то й не дивно, що юнаки з цього кола скоро почали крутитися біля їхнього дому. А далі пішли освідчення Наді, сватання Люби. Та ні Люба, ні Надя до сім’ї ще не були готові, до того ж мріяли після коледжу вступати на журналістику. Юліана не зважала на сльози своїх доньок, мовляв, на бюджет їм вступити нереально, а на контракт в неї нема грошей, їхній тато не вміє крутитись, все життя якісь копійки заробляє. А тут так усе гарно складається: Люба працюватиме вчителькою, а Надя поки що в шкільній бібліотеці, щоб у цьому колективі якось зачепитися, одна за одною повиходять заміж, навчатимуться в педінституті заочно на різних факультетах, щоб мати постійну роботу в школі.
Заперечити владній мамі дочкам було не під силу. Змирилися.
Любині свекри подарували молодим квартиру в місті, а Надійчині на заручинах поставили умову, щоб молодята жили в них. Першою прибігала до мами скаржитися на свекруху й чоловіка Надійка, але Юліана радила перетерпіти або йти до неї жити. Врешті зять таки погодився пожити якийсь час у тестів, передавши від мами слова: «хай Надя навчиться борщ готувати та корову доїти», хоч в господарстві Юліани ніколи не було корови через надмірну зайнятість жінки.
Останнім часом Люба на вихідних почала сама приїздити й також скаржитися на чоловіка й свекруху, що приїжджає без попередження й докоряє їй за те, що не готує смачно, а тільки переводить продукти, які вона так важко возить із села. Юліана на те відповіла, що, напевне, донька сама винна, чому не переведеться в міську школу, де її чекають, бо мама домовилася, то більше часу було б для чоловіка, але Люба ніби відчувала, що не варто поспішати змінювати місце роботи. Її зовсім не слухались учні з рідного села, то як вона дасть собі ради в міській школі. Люба зрозуміла, що не в свої сани сіла.
Коли Наді потрібно було їхати на сесію, чоловік відмовився оплачувати навчання, тож їй довелося просити тата надіслати кошти, бо мама сказала: маєш чоловіка. А йому щось теща не вгодила, то перебрався до своєї мами. Надя категорично відмовилася йти знов у невістки, хоч мама її ледь не виганяла з дому. Наступного дня вона звільнилася з роботи й подалася до міста шукати будь-якої роботи.
Люба приїхала з речами й заявила, що до чоловіка не повернеться. Юліана докоряла дочці й скаржилася на Надію. «Як же ви вдалися в свого тата, нічого не можете в житті добитися, все я мушу за вас вирішувати».
Люба не витримала й вчинила, як Надя: розрахувалася з роботи. Сестри залишили навчання в педінституті й влаштувалися продавцями в місті. Одна за одною вони розлучилися з чоловіками.
Історія сестер-близнят усе ж має щасливий фінал. Вони таки здійснили свою мрію: вступили на факультет журналістики. Навчання оплачував їхній батько, який вирішив не повертатися з-за кордону до своєї дружини. Юліана не довго й сумувала: стала жити зі статечним паном, щоправда, не такої лагідної вдачі, як її колишній, але то з принципу – аби всі знали, чого вона варта. А доньки в другому шлюбі щасливі.
Фото Олександри К.
