fbpx
Історії з життя
Юля йшла додому спyстoшeна, вона розуміла, що жити так як раніше, більше не зможе.

– Хм … ще дві години до підйому, а таке відчуття, ніби виспалася. – Дівчина вирішила більше не ніжитися під ковдрою, якщо вже прокинулася, а ще раз провести вичитку тексту для книги. Юля – починаюча письменниця і сьогодні в 10 ранку вона іде на зустріч з редактором. Начебто вже 10 разів перечитала все від а до я, внесла сотню правок, а здається, що можна зробити ще краще.

– Це вже пaрaноя. – подумала Юля і закрила папку.

Нікуди не поспішаючи Юля випила каву і вирішила пішки пройти пару кварталів по сонному місту. Сонце якось по-доброму і дбайливо висвітлювало крони дерев, граючи хитрими променями по листю. Десь вдалині шурхотіла мітла двірника, розчищають вулиці від сміття. Світ ніби прокидався і як лінива дівчина, неохоче стягував з себе м’яку ковдру солодкої ночі. Тільки через хвилин 20 на вулиці почав наростати гул, повиїжджали з гаражів машини, на зустріч йшов потік перехожих, багато з яких чомусь з ранку з сумними лицями.

– Напевно, вони не люблять свою роботу. – задумливо пробурмотіла про себе Юля. – Як ж це сумно йти туди, куди не хочеться йти … А якщо це потрібно робити роками? Бррр – скривилася Юля.

Юля в душі була «вільним художником», вона ніколи ніде не працювала і все життя прагнула себе реалізувати в творчості. Спочатку малювала на замовлення, потім вірші писала, сценарії для свят, а потім вирішила і свою книгу видати. Чоловік цю любов Юлі до свободи цінував, бо сам ще в 20 років відкрив свою справу і що таке нeнaвиcна робота не знав.

Юля йшла не поспішаючи, човгаючи ногами по асфальту. Вона раптом згадала, як робила це в дитинстві, їй ще тоді подобався цей особливий звук. Сама від себе не чекаючи, вона зупинилася перед веселими квадратиками, намальованих кимось. Занурившись в дитинство, вона навіть пострибала по клітинках декілька разів.

– Я теж так вмію. – раптом сказав тонкий голосок десь збоку.

За воротами стояла дівчинка 4-5 років, замурзана і кудлата. Плаття було пошарпане, явно не першої свіжості, десь навіть порвано і зашито кілька разів, на ногах тапочки схожі чешки і білі гольфи (хоча, напевно, давно вони були білі).

– Ох ти мене нaлякaла і трохи здивувала. Ти звідки така, звалилася на мою голову в сьомій ранку? Чому одна?

– Нічого дивного, я гуляю. – чесно і анітрохи не зволікаючи відповіла дівчинка.

Юля засміялася від серйозності співрозмовниці і потім відразу себе стримала, щоб не образити дитину.

– А чому одна? Де батьки?

– Батьків немає, а дитячий будинок я не люблю.

– Ах ось воно що. Втекла чи що?

– Ні, я вільна людина. – гордо задерши носик зазначила дівчинка.

Юля ледь не засміялася, згадавши себе в цьому віці і те, як вона любила це повторювати дорослим в усіх зручних випадках. А все тому, що одного разу від дідуся почула, що «в головному документі країни, людина має право на свободу слова».

– Ух ти яка! А вільна мадемуазель можливо хоче їсти?

– Ну якщо ви пропонуєте … – усміхалася хитро дівчинка.

Юля засміялася і простягнула свою долоню новій знайомій. І вони відправилися в кафе.

– Як тебе звати, юна леді?

– Аліса в країні чудес. – дзвінко сказала дівчинка.

– Мммм … красиве ім’я.

– Знаю! Мама завжди говорила, що я її чудо.

Юля хотіла запитати про маму, але вирішила трохи притримати свою цікавість.

В кафе вони взяли млинців і смачного соку.

– Ну і що мені з тобою робити накажеш? Тебе треба в дитячий будинок провести?

– Не треба, я все одно звідти втечу! – сказала дівчинка і гордо склала руки на гpyдях.

– А що ж робити? Я тут тебе не можу залишити.

– Я в гості люблю ходити. – засяяло хитре личко.

– А пішли, я тебе хоч покупаю, а то ти як домовичок, але тільки спочатку сходимо у справах.

Юля і Аліса віднесли редактору рукопис, обговорили подальші кроки і вирушили додому до Юлі.

Чоловік Юлі був у відрядженні, тому Юля набрала в магазині всяких ласощів на свій розсуд, але і про юну гостю, не забула.

Удома вони поїли, потім Аліса помилася, і вони сіли пити гарячий чай. Юля довго розпитувала дівчинку про її життя, чому вона втекла. Виявилося, що в дитячому будинку вона була не одна, а з братом-близнюком. Їх батьків не стало, коли їм було 3 роки. Зараз їй вже майже 5 років. Брата півроку назад забрали в якусь сім’ю і як Аліса і він не плaкaли, їх все ж розлучили. Дівчинка таке забути і пробачити не змогла і втекла, шукати брата. Її багато разів знаходили і повертали. Ось і цього разу мандрівниця в пошуку.

Три дні знадобилося Юлі, щоб умовити Алісу повернутися в дитячий будинок, тому що це правильно. У підсумку вона погодилася і Юля її відвезла туди.
Потім вона повернулася додому і взялася за прибирання. Думки раз у раз лізли в голову і не давали їй спокою «Як там Аліса? Чи не втекла ще? ». Втім, Юля не витримала і через 5 днів, вона знову поїхала в дитячий будинок. Аліса в цей час була покapaна за чергову втечу і сиділа одна в закритій кімнаті. Юля, коли дізналася про це, її аж розпирало від обурення.

Дівчинка вибігла до Юлі і відразу ж пригорнулася до неї. У Юлі в горлі встав якийсь дивний клубок, хотілося плaкaти. В той день вони гуляли в парку, потім стpiляли з рогатки, їли цукрову вату і стрибали на батутах. Коли ввечері вони попрощалися, Юля йшла додому спустошена, вона зрозуміла, що більше жити як раніше не зможе. Аліса стала для неї важливою людиною в житті. Юля ледве дочекалася чоловіка з відрядження, щоб обговорити з ним можливість yдoчepити дівчинку. Ця новина стала для нього м’яко кажучи «як сніг на голову». Але поспілкувавшись з дівчинкою, і він бачив, як Юля прикипіла до дитини, і вони обидві світяться як лампочки, він в результаті погодився. Вже через 3 місяці Аліса жила з ними. Ще через півроку вони уcинoвили і її брата, якого повернули в дитячий будинок.

Пройшло вже більше п’яти років і коли Юля проводжає дітей до школи, а вони махають їй ручками, вона відчуває себе по-справжньому щасливою. Адже це її діти, її рідні. І не важливо, що не вона їх наpoдила, їй це не судилося, а значить, це подарунок від Бога.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook