fbpx
Історії з життя
Юля приїжджала, ми сюди приходили, їй дещо сильно дуже сподобалося, ну я і віддала, у тебе ж все одно свого кута не було. Вона так хотіла забрати, так хотіла. А тут я і подумала, чому не можна доньку потішити! Та й що, тобі шкода чи що для сестри рідної?

Вікторії 40 років, її сестрі – 45. Мама все життя шкодувала старшу. Віка ж збере волю в кулак і везе віз, не скиглить. А Юля поїхала жити в іншу область, вийшла заміж, та й скаржилася звідти постійно.

Мама раз на рік навантажувала величезні сумки і тягла до сестри поїздом, а серед року то грошенят підкине старшій «бідолашній» доньці, то посилку збере.

На Віку і уваги не зверталося:

– Ти з дітьми тут, поряд, на очах, якщо що – допоможемо, а Юлька далеко, зовсім там одна, їй потрібніша моя допомога.

Віка жила в старому будинку, який від бабусі залишився, тягла, як могла, одна дітей і виростила. З особистим життям не виходило: тільки з чоловіком познайомитися, мама тут, як тут: цей не привітний, цей мало заробляє, у того дитина… І з кавалерами віталася крізь зуби, і Віку пиляла. Так донька і розлучалася з усіма чоловіками.

Потім Юлин чоловік влаштувався добре: почав на заробітки їздити, сестра купила двокімнатну квартиру, потім троячку, потім будинок побудувала. Але ставлення матері не змінювалося.

– Юля, бідна, з дитиною по півроку одна, поки чоловік по закордонах ганяє.

А те, що Юля працювати навіть не намагалася піти, те, що Віка по життю живе одна, так з двома дочками, значення для мами не мало.

Доньки Вікторії виросли, поїхали вчитися. Тут вона і сама зважилася: рвонула в столицю, на роботу влаштувалася, жила на орендованій квартирі, квартиру взяла на виплату у пайовому будівництві. Зарплата в столиці вища, а дівчаток вчити треба. Мама такий ривок доньки не схвалила, нічого сидіти, повертайся давай. І знову додала: «Юля, он, сина теж одна тягне, вчить на платному, твої хоч на бюджеті…»

Звичайно, Юля тягне. Привезе чоловік грошей – от і тягне.

Найняла Віка машину, зібралася речі перевозити до столиці, упаковує, дивиться, то того немає, то іншого. Запитала маму, куди та ваза поділася, а де книжка старовинна, яку їй подарували ще в студентські роки?

Мама довго вдавала, що ні про що не знає і нічого не розуміє, а потім і зізналася.

– Юля приїжджала, ми сюди приходили, їй дещо сильно дуже сподобалося, ну я і віддала, у тебе ж все одно свого кута не було. Вона так хотіла забрати, так хотіла. А тут я і подумала, чому не можна доньку потішити! Та й що, тобі шкода чи що для сестри рідної?

Розплакалася Юля. Так шкода. Не речей шкода, а такого ось ставлення, коли її ні в що не ставлять, навіть запитати по-хорошому і то не спромоглися! А всього ж треба було подзвонити на мобільний!

Але так було завжди, мама завжди більше любила і жаліла старшу дочку, тому, напевно, зараз теж нічого не зміниться і пора з цим змиритися.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page