fbpx

Юля як завжди вийшла з Васильком на прогулянку. Був день як день, тільки Юлю все ніяк не покидало якесь тривожне почуття. Вона постійно перевіряла чи взяла соску, памперси, водичку …. Начебто все взяла, але звідки ж оця незрозуміла тривога?

Василько у Юлі з’явився дуже слабким, їх ще місяць тримали під постійним наглядом спеціалістів. Професори не давали ніяких надій. Але ж Юлі відразу сказали, що мати дітей їй категорично не можна за станом здоров’я. Але душа, жіноча душа, вона неслухняно раділа, коли Юля побачила дві смужки.

– Ех, хіба ті спеціалісти щось розуміють? Це ж єдина моя мрія. Навіщо жити, якщо не заради дітей ?!

Дівчина довго не наважувалася йти на огляд, до останнього, немов вберігала своє чудо від сторонніх. Вже дуже їй хотілося стати матір’ю. На щастя як виношування, так і сама поява маленького життя не виправдали побоювань людей у білих халатах. Юля все пережила і нарешті стала матусею. Місяць боротьби за життя сина і їх, нарешті, виписали.

– Юлька! Більше без сюрпризів! Цього разу Бог тебе вберіг, наступного разу можеш свого сиротою залишити. – давала настанови дільничий.

Так Юля і сама знала, що їй дуже пощастило з її-то приписом з дитинства, тому була дуже вдячна долі за можливість отримати материнське щастя.

Перший рік пролетів непомітно. Юля як завжди вийшла з Васильком на прогулянку. Був день як день, тільки Юлю все ніяк не покидало якесь тривожне почуття. Вона постійно перевіряла чи взяла соску, памперси, водичку …. Начебто все взяла, але звідки ж оця незрозуміла тривога?

– Напевно погода. – подумала про себе дівчина.

І справді було надзвичайно спекотно. Юля з малюком сиділа на лавочці і поки той солодко сопів в колясці, вона з захватом поринула в свій улюблений роман.

– Дівчино, вибачте, не наглянете за моєю маленькою. Мені потрібно відійти на 2 хвилини.

Юля підняла голову і побачила перед собою янголятко. Біляве волосся, блакитні очі і весела усмішка.

– Так звісно. – не роздумуючи погодилася Юля, втративши всяку пильність.

Дівчинці на вигляд було близько 1 року, вона як і її Вася, може трохи молодша. Юля узяла манюню на ручки.

– От би мені таку дочку. – подумала про себе Юлька.

Тим часом вже пройшли і 2 хвилини і 10, пів години, година, а матері все немає. Юля стала тривожно озиратися довкола, мами дівчинки ніде не було. У колясці став попискувати, прокидаючись Вася.

– Боже, як же це? – дівчина раптом стала усвідомлювати, що дитину просто залишили і все.

Вона спішно попрямувала до найближчого відділку. Там Юля швидко описала на папері обставини того, що сталося і вже через годину приїхали представники будинку малятка і забрали дівчинку.

Мала ж обхопила Юліну шию і гірко плакала притулившись до неї. Жінки з опіки з холодним гордовитим виглядом забрали дівчинку, та лише встигла доторкнутися долонею до Юліної щоки і прошепотіла щось на кшталт «мамочко».

Всю ніч Юля крутилася як дзиґа, думки про дівчинку ніяк її не покидали. Сяк-так вона дочекалася ранку. – Що ж я зробила це ж моя дочка я відчуваю це. Вона моє сонечко.

— Я удочерю дівчинку. – радісно про себе вирішила Юля.

Всередині все затріпотіло коли і чоловік після безсонної ночі запропонував те ж.

– Алло, я з приводу дівчинки, яку вчора мати залишила в парку …

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page