Юрія Михайловича завжди можна було охарактеризувати одним словом – відповідальний, навіть, коли він вчився ходити на горщик. Він робив це чітко за годинами, тому мама не могла натішитися геніальністю маленького Юрчика, а тато говорив, що головне – виховання. Отак вони його й ростили: тато виховував, мама – захоплювалася. Тато теж міг би назватися відповідальним, але тоді він був ще й авантюрним, бо сколочував власний бізнес. Справи йшли не легко, тому багато надій він покладав на сина, як той виросте і поможе нести нелегку ношу юридичного бюро. Близькість до сина він виявляв перевіряючи щоденник і табель, найвищою похвалою було «Молодець». Завжди було «молодець», бо Юрко з ранніх років вчився тата не розчаровувати приклад з горщиком нам в поміч.
Чи мав він якісь дитячі бажання і мрії, чи бунтував підлітком? Напевно, ні. Він ходив на гуртки і старанно вчився.
Університетська воля його теж не торкнулася, бо вчився він в тому ж місті, що й народився. Жив з батьками і потроху практикувався в батьковій справі. Слід сказати, що він тямив в тому на що вчився, бо інакше бути не могло. Батько добряче його дресирував, а Юрко хотів почути те скупе «Молодець», яке в його уяві грало різними сенсами, теплотою і підтримкою.
Щось неладне в Юрка почалося на четвертому курсі юридичного – він по вуха закохався в першокурсницю. Закохані віддалися почуттям і Юрко привів Настю знайомити з батьками. Михайло Петрович лиш хмикнув, але нічого не сказав, Лідія Сергіївна пораділа за них обох. Отой «хмик» дуже Юркові відлунював. Настільки, що він з кожним днем все прискіпливіше і прискіпливіше придивлявся до коханої: нащось мізинець відкопилює, коли п’є, має декілька десятків слів-паразитів, голосно сміється в компанії, колупається в зубах як щось застрягло. Безліч дрібниць, які почали просто випирати йому на очі. Зрозуміло, що через кілька місяців він кинув Настю, бо не хотів почути черговий «хмик». Натомість почув «Молодець», коли в чергову неділю прийшов на обід без дівчини.
Коли Юрко пішов в батькову контору, то одразу став Юрієм Михайловичем – блідою копією батька. Скоро батько познайомив його з хорошою дівчиною Марією і вони обоє стали жити старанно виконуючи сподівання власних батьків – одружилися, завели двох діток, побудували будинок. Жили вони мов двоє друзів по нещастю, які добре усвідомлюють власні вчинки і наслідки.
Чи то наблизилася криза віку чи то мало прорвати, але Юрій Михайлович закохався як хлопчисько в колегу по роботі. Юля прийшла практиканткою і пройшовши прискіпливу оцінку Михайла Петровича – залишилася. Все частіше і частіше Юрій Михайлович заходив до колеги перевірити її справи, запитати поради, а потім запросив разом пообідати. Юля погодилася пообідати, але не погодилася стати коханкою:
– Не думаю, що це гарна ідея. Тим більше, що користі від цього особисто для мене буде набагато менше, ніж проблем. Дякую, але мені потрібна робота і кар’єра.
Юля могла б ще додати, що у неї молодий хлопець, а Юрко Михайлович хоч і чоловік нівроку, але хай вибирає жінок своєї вагової категорії.
І ось вже який день не з’являється відповідальний Юрій Михайлович на роботі. Трубку не бере, двері не відчиняє. Приїхали стривожені батьки і відкрила їм люба невістка. Не лементувала і не скаржилася, бо розуміла свого друга по нещастю. Батько почав з докорів, на які він мав багато епітетів, на відміну від похвали. Говорив багато про відповідальність перед клієнтами, перед ним, перед сім’єю. Він має вчинити, як гідний чоловік – взяти себе в руки і продовжувати виконувати свої обов’язки. Небритий і запухлий Юрій Михайлович кивав головою і давав обіцянки. На тому всі розійшлися.
В офісі Юлі вже не було, бо батько звільнив вертихвістку. Юрій Михайлович окинув стоси папок, монітори, файли і занурених в роботу людей. Набрав дружину:
– Марусенко, ми їдемо кудись відпочивати. Дітей лишай на маму і вибирай куди хочеш. Ніякі відмазки не приймаються. Думаю, ми заслужили трохи відпустки від цього життя.
Фото ілюстративне.
