У моєму житті до певного часу все було добре. Я на відмінно закінчила школу і вступила до університету. Його я теж закінчила дуже добре – із червоним дипломом. Всі були впевнені в тому, що я зможу влаштуватися на добру роботу і зможу багато досягти в цьому життя. Але життя внесло свої корективи.
Я познайомилася з Андрієм. Він був бізнесменом та добре заробляв. Ми зустрічалися зовсім недовго, а потім одружилися. Працювати мені Андрій заборонив: його дружині за статусом не належало працювати. Потім я зрозуміла, що чекаю на дитину. Мій син з’явився на світ здоровим, а от я довго відходила.
Я кілька місяців пролежала у стаціонарі, перш ніж повернулась додому. Двері моєї домівки мені відчинила незнайомка:
— А це ти? – протягнула байдуже, – Андрій попереджав, що за речами заїдеш. Син у твоїх батьків. Основні речі Андрій уже перевіз, ось – тицьнула мені торбу, – все, що залишилось я сюди склала.
Так я дізналась, що у мого чоловіка вже є інша. Звісно, я могла довго доводити щось комусь, але сил не було на той момент. Викликала таксі і поїхала до тата з мамою. На щось таке мені всі давно натякали, але вірити не хотілось до останнього. Тепер усвідомила.
Ми не могли розлучитись до певного віку синочка. Андрій використав цей період по-максимуму. на момент розлучення виявилось, що він нічого не має абсолютно. Я ні на що і не претендувала, власне, але мені було дуже неприємно. Мінімальні аліменти, ось і все що отримала моя дитина. Але то нічого, для мене основним було здоров’я.
Минуло три роки і мені зателефонували зі стаціонару:
— Ваш чоловік у нас, – почула я незнайомий голос, – Сказав, що ви єдина близька йому людина і просив набрати вас.
Я не одразу зрозуміла про кого та пані говорить, аж поки вона не назавала ім’я і фамілію Андрія. Першою реакцією було кинути слухавку, але я стрималась. Попросила назвати адресу і взявши сина ми поїхали його відвідати.
Малий, навіть не знав, що то його тато, адже ж жодного разу, навіть не бачився з ним після народження. На Андрія було не просто дивитись. де й дівся мій красень колишній. там у ліжку лежав геть не знайомий мені старший на років сорок чоловік.
Все банально: банкрутство, відсутність грошей і купа боргів. Нова кохана вже давно покинула, а здоров’я виявилось не залізним. Зараз просить прощення і кається. Говорить, що все усвідомив і готовий розпочати з чистого аркуша. Згадав, що у нього є син, а малому потрібен тато.
— З чистого аркуша, кажеш? – поволі сказала я, – А немає у мене тих аркушів більше для тебе. Ти їх усі колись зім’яв забруднив і викинув. Син у нього, виявляється є? Татко йому потрібен? А ти спитав, чи можеш стати для нього татком після всього? Ми попрощатись прийшли. Ти з нами давно попрощався, а ми все якось не могли. Тепер наша черга. Так дивно, що це відбувається у тій же установі, де ти мене колись залишив, чи не так?
Ми вийшли і сіли в авто Ігоря. Ні, він мені ще не чоловік, але син зве його татусем. Ми живемо разом понад рік. Він не бізнесмен – сантехнік. Я не їжджу на курорти і не одягаюсь у бутиках, але щовечора на мене чекають двоє моїх найкращих чоловіків з вечерею і щасливими усмішками.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
