fbpx
Історії з життя
З Дмитром донька зустрічалася ще студенткою. Хлопець був охайний, причесаний, завжди в сорочці. Сякався в хустку, розмовляв грамотно. Ввічливий, через слово “дозвольте” і “будьте ласкаві”. Сім’я у нього була позитивна, якась дуже релігійна. Приходив по неділях. Чай з бубликами пили всі разом, утрьох. Багато розмовляли про життя. Лариса вже й сватів чекала з дня на день. А Дмитро взяв і номер утнув – в монастир втік

Донька Лариси Сергіївни, Маргарита, незаміжня. Дівці, якщо що, двадцять вісім вже стукнуло. Ще трохи – і обірветься жіночий рід. І тоді прощай надіє на жіноче щастя. Вистрибне її Ритка за першого зустрічного. А може і не вистрибне зовсім, а самотиною життя своє скоротає: самотня бабуся з котом

Ось де проблема гірка.

В кошмарних снах Лариса Сергіївна іноді бачила себе, ніби повзе на колінах за якимось непоказним чоловічком. Чоловічка звали Остання надія. Лариса уві сні повзла і жалібно підвивала: “Рятівниккккккккк!”. І попереду себе штовхала доньку Риту. Уже літню і некрасиву тітку. А чоловічок цей все вислизав – не хотів узяти шлюб, демонстративно рвав паспорт і відвертався від них.

Прокидалася Клара після таких сновидінь з пульсом під сто десять в хвилину: не доведи Господи.

Донька її була дівчиною цікавою – з вираженою талією і волоссям розкішним. Освіти відразу дві вищі мала. Володіла трьома мовами іноземними. Розмову підтримати вміла на будь-яку тему. Грала на акордеоні. Поганих компаній не відвідувала. Золото, а не донька.

Але – без чоловіка.

Шанувальники у Рити, звичайно, траплялися. Але всі якісь несуттєві, зубожілі. Не щастило в коханні Риті. Але з розумними і красивими часто так буває.

Спочатку Лариса Сергіївна покладала великі надії на шанувальника Дмитра.

З цим Дмитром донька зустрічалася ще студенткою. Хлопець був охайний, причесаний, завжди в сорочці. Сякався в хустку, розмовляв грамотно. Ввічливий, через слово “дозвольте” і “будьте ласкаві”. Сім’я у нього була позитивна, якась дуже релігійна. Приходив по неділях. Чай з бубликами пили всі разом, утрьох. Багато розмовляли про життя. Лариса вже й сватів чекала з дня на день. А Дмитро взяв і номер утнув – в монастир втік. Сховався в якомусь далекому селі і сидить там по сьогоднішній день.

!-- Composite Start -->

Хоч би натякнув, базікало, що одружуватися не хоче, а на духовність курс тримає. Вони б тоді цими бубликами і розмовами не переймалися, часу б даремно на Дмитра НЕ профукували. Прикро було.

Після казусу з монастирем став ходив шанувальник Василь. Цей кавалер був з села родом – ніс картоплею, сам мало не в постолах, солома на сіряк налипнула. Говорив “калідор” і “кепчук”. Робота у Васі була якась фізична, без інтелігентності. Але чоловік зовні приємний – здоровий ніби лось і очі волошкові. Красень. І як людина чудовий. Від Василя Рита, правда, з часом сама віддалилася. З різних світів ми, з різних соціальних шарів вийшли. На одному фізичному, каже, довго не протягнеш – одного разу і про Кафку поговорити закортить.

Останнім шанувальником був чоловік Петя. На вигляд нормальний: з житловою площею, вусики інтелігентні, окуляри. Викладач ВНЗ. Про Кафку багато знав. Але пізніше з’ясувалося – не святий. Розлучений багаторазово і все ще на комусь одружений. Пудрив Ритці мозок майже рік. Ледве відвадити цього викладача.

Ось і весь список.

Зараз же Рита була і зовсім одна. З роботи додому біжить, з дому на роботу мчить. Вдома в години дозвілля на канапі все лежить – читає літературу або передачі дивиться. Вид блаженний, ніби й не жінка вона, у якої жіночий вік закінчується.

Лариса Сергіївна на все це дивилася і обливалася гіркими сльозами. Сама ж вона в доччиному віці першу дитину в перший клас вже вела, а другу під серцем гріла. З чоловіком жила, за свекрухою ходила. Жіноче щастя в повний зріст мала.

А ця… Ніби підліток легковажний. І не свербить же. Ніби й не їй лікті потім кусати, з котом в обнімку з темного вікна визирати.

А все одно, матінко, каже Рита. Яка мені печаль? Ну, не зустріну принца. І не вийду заміж через РАЦС. Так і нехай його! До тридцяти п’яти крихітку народжу, виховувати будемо разом. Робота у мене, каже, хороша. Забезпечу сама крихітку. Проживемо, каже, і хвилюватися нема про що.

І далі книги мусолити.

Лариса, звичайно, переживає. Хочеться, щоб і у неї, у Рити, було сімейне щастя – чоловік і дітлахи. Щоб цей чоловік її беріг, поважав, життя полегшував. Щоб як у людей і внучата товклися. Тоді і їй, Ларисі Сергіївні, цей світ покидати буде не так страшно.

Сусідки ось ще прив’язалися. Теж дошкуляння від них. А чого, кажуть, Ларисо Сергіївно, Маргарита у тебе ще заміж не вискочила? На печі сидить, мабуть, принца чекає? Ну-ну, кажуть, хай чекає. Це вся молодь зараз така – нерішуча і недалека. Сидять і фантазують. Та й чоловік пішов нині не кращий – перебирають дівок, красунь неземних шукають з штучними фіндиклюшками. Закінчиться людство скоро все з такою молоддю.

Ларисі Сергіївні це було слухати прикро. Це що ж, Рита її хіба не красуня? І взагалі, яке їм діло, єхидно застарілим? Захочемо і вийдемо заміж, і змій не запитали.

Але все одно було не по собі. Якось душа не на місці. І Рита на дивані навіть дратувала: бач, лежить, принців чекає. Тридцять років на носі.

Раніше-то простіше все було – у вісімнадцять років заміж пробкою вискочила, дітей скоренько наштампувала, а потім вже притираються з чоловіком, знайомляться ближче. Спільно тягнете лямку сімейного життя. Про розлучення ніхто і не думав. Це ось і у Лариси Сергіївни так все сталося.

А зовсім в старі часи батьки наречених самі вибирали для кровинок. З висоти, так би мовити, життєвого досвіду. І помилялися вкрай рідко.

І вирішила Клара Сергіївна доньці Риті допомогти – знайти їй супутника життя власноруч. Ще спасибі їй Рита скаже одного разу.

Автор: Kаналья.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page