Як в тому житті вгадати? Я розумію, що всі Валентину засуджували, але вона, перепрошую, і в Парижі лате пила та на морі засмагала, то хоч не шкода за такий результат. А от я?
Відмінниця, розумниця, чесна та принципова – вийшла заміж за єдиного чоловіка в житті і зараз через стільки років вірності – так само самотня. То як було краще?
Валентина ще в школі казала, що їй ніякого шлюбу не треба і так само родини – вона хоче жити в розкошах та перебирати чоловіками. Без заздрості скажу, що на те були причини, по-перше, родина в Валентини була така, що з ними й годину не хотілося поруч знаходитися, а по-друге, Валентина була таки гарна і ще й фігуриста. Хлопці за нею шиї скручували.
– Що вони мені можуть дати?, – лише пхикала вона, – Село і годі. Я собі такого кавалера знайду, що він мені все буде дарувати, що я лише захочу! Я буду одні шоколадні цукерки тижнями їсти!
Це була її тодішня шкільна найбільша мрія. Я тоді мріяла, що вступлю в університет і зустріну там дуже гарного хлопця. Ми проживемо разом все життя і матимемо двоє діток, дівчинку і хлопчика.
Я буду працювати і він приходитиме з роботи, діти ходитимуть в школу або садок. Ми будемо приїздити до батьків на канікули чи вихідні і допомагатимемо їм.
Не скажу, що я мала якийсь кращий приклад перед очима – мої батьки може й любилися колись давно, але буденність зробила їх такими без емоційними, спокійними, пасивними.
В школі ж мріяли Валентину просто виперти з атестатом, бо вона не дуже добре вчилася, а мені казали, що чекатимуть на мене, як на молоду спеціалістку.
Далі наші шляхи з подругою розійшлися. Я йшла чітко за своїм планом – вчилася, знайшла хлопця, якого покохала, вийшла за нього заміж.
Валентина теж перла своїм шляхом і скоро почали її помічати в обласному центрі в дуже дорогій машині. Приїздила вона так само рідко в село, як і я.
На зустріч випускників через п’ять років Валентина теж не приїхала, бо відпочивала на якомусь курорті. Тоді ще не було у нас соцмереж аби побачити світлини, але ми вірили, що це правда, бо її мати хвалилася десь в магазині, що донька таки вийшла заміж.
– А казала, що ніколи не вийде, – сміялася я від задоволення, бо таки виявилася правою.
Я чомусь вірила, що вона, коли знайде того єдиного, то одразу викине всі свої дурниці з голови.
Вже й не пригадаю чи минуло десять років, як вже всі почали шукати один одного в Інтернеті і я її знайшла! Вона справді вела розкішне життя, її сторінка майоріла такими фотографіями, що я аж плакала – у мене такого зроду не було ні одягу, ні апартаментів, ні їжі. Не було і не буде.
Я ж виховувала дітей, працювала, їздила з чоловіком до батьків, щоб їм допомогти і привезти якісь продукти, щоб хоч дорога відбилася. Я не скажу, що ми погано жили – так, як усі, на чомусь економили, щось собі дозволяли, раз в п’ять років їздили на море.
Коли ж настав час дітям вступати в університети постало питання – за які гроші. В чоловіка бюджетна зарплата, в мене теж, а зараз все таке дороге, а далі ж дітям треба буде й допомогти.
Я наважилася поїхати на заробітки. Чого я? бо чоловік сказав, що у нього тоді пропаде стаж і буде мала пенсія.
І я в сорок років поїхала.
Ще була така думка – написати Валентині аби взяла мене за прибиральницю, але потім вирішила, що то буде занадто.
І ось я гарую рік, другий, третій… Всі щасливі, та й я, зізнаюся, не так вже себе й погано чую на чужині – мову вивчила, я людина відповідальні, маю вже якусь репутацію.
Але з дому йдуть мені невеселі чутки – мій чоловік має собі любку.
І от я сіла і не знаю – чи їхати додому, але перша була думка – таку маю добру роботу і лишати, бо..?
Я залишилася і поки все є, як є. Недавно списувалася з Валентиною, каже, що пішла від чоловіка, бо він виявився не тим, ким давався.
А я просто сміюся крізь сльози – мій теж виявився не тим, ким здавався, але чому???
Фото Ярослава Романюка