fbpx
Історії з життя
З кожним днем Наталка все більше й більше злилася. Затюкала зовсім бідолашного хлопця. Куди б не ткнувся, то заважав своєю присутністю. Вже навіть друзі стали їй робити зауваження, що аж надто присікується до Юрка. Але причин для злості вона щодня знаходила: то став не там, то сів не туди, то подивився на неї якось не так

І що то вже за дівчисько було таке неслухняне?!

Інші в ляльки бавляться, хрестиком вишивають, а Наталка з хлопцями грається на полі за селом, голови будякам палицями стинає. Кирпатенька, в очах вогники горять, а тільки-но хтось зачепить, то відразу віддухопелить, як заправський хлопчисько. Не раз ненька сердилась і дивувалась водночас:

– Подивись, яку Марійка сорочечку вишила, щонеділі до церкви в ній ходить. А ти лишень м’яча ногами гепаєш та чубишся із хлопцями. Що це за розваги такі для дівчини?

За матеріалами – “Є”.

– Накупили з мамою тобі суконь, спідничок гарних, а ти до штанів приросла, – підтримував її батько. – І поясни мені, за що підбила око Тарасикові? Ой, дівко, будеш у мене на вихованні! Ой, напросишся…

– Хай Тарас не дражнить мене! Я йому не собака…

– Дівчинка має бути ніжною, лагідною, хазяйновитою. Тобі ж уже дванадцять років! Пора вчитися рукоділлю, куховарству, а хлопчачі забавки лишати в минулому, – намагалася пояснити мати, але бачила, що її слова проходять повз вуха доньки.

Вислухала, чи то пак, зробила вигляд, що слухала, крутнулася дзиґою по хаті і метнулася до дверей. Хай собі інші шиють, вишивають, а вона інший шлях обере: піде служити в армію. Он сусідський Стасик, коли приїздить до батьків у відпустку, то стільки татові різних цікавих історій розповідає про їхні прикордонні війська. От і вона піде вчитись на військового. Хіба це лише чоловіча робота? Нехай тоді їй позаздрить Марійка, коли вона пройдеться у гарній формі сільськими вулицями…

З року в рік Наталка кращала. Зникли задерикуваті веснянки, уповільнилась хода. Колишні друзі-побратими стали на неї задивлятись, виявляти знаки уваги. Особливо однокласник Юрко. Вродою не виділявся, але мав веселу вдачу й дуже добре вчився. Наталку ж дратувало все у ньому: ніс горбочком, великі круглуваті очі, не по моді зачесане волосся… Не раз привселюдно висміювала його й вигадувала різні прізвиська. А парубок мовчки похитає головою, подивиться з докором та й іде подалі. Радіє Наталя: поставила недолугого залицяльника на місце! Але вже за мить ловила на собі його захоплений погляд, і в душі знову піднімалася хвиля роздратування. От кліщ надокучливий!..

З кожним днем дівчина все більше й більше злилася. Затюкала зовсім бідолашного хлопця. Куди б не ткнувся, то заважав Наталці своєю присутністю. Вже навіть друзі стали їй робити зауваження, що аж надто присікується до Юрка. Але причин для злості вона щодня знаходила: то став не там, то сів не туди, то подивився на неї якось не так… Дійшло до того, що, нарешті, не витримала класний керівник Людмила Оксентіївна, котра давно помічала той незмир, і вирішила поговорити із задиркуватою школяркою.

– Наталко, лишишся сьогодні після уроків, маю до тебе одну справу, – звернулась до дівчини, і та ствердно кивнула.

Після останнього уроку Наталка нетерпляче постукувала пальцями по парті. Нарешті, до класу увійшла вчителька. Насторожено провела поглядом Людмилу Оксентіївну і напружено сиділа в очікуванні розмови.

– Говоритиму з тобою про особисте. Знаю, ти не дуже відверта, але прошу вислухати все, що скажу, не перебивати й зробити висновки на краще. Гаразд? – питально звела вчителька темні розкрилені брови.

– Гаразд, – неохоче буркнула у відповідь і невдоволено засопіла, здогадуючись, про що піде мова.

– Давно помітила, що наш Юрко в тебе закоханий. Він хлопець дуже добрий, порядний, інтелігентний. Про такого не одна дівчина мріє. Ти ж, Наталко, придивись до нього, не вередуй і не закопилюй губу. За таким чоловіком кожна буде, як за кам’яним муром. Ти з нього кепкуєш… Не треба цього робити. Ніхто не знає, де на нього доля чекає. Тож не плюй у ту криницю, з якої, можливо, доведеться воду пити.

– Хай із тієї криниці інші воду черпають! – не стрималась дівчина. – Заміжжя, борщі та пелюшки – це не для мене. Не такі маю плани…

– Ой, не зарікайся, дівко! Життя вносить в наші плани власні корективи…

Розмова скінчилась нічим. Розгнівана Наталка поквапилася додому. Дорогою розмірковувала над сказаним вчителькою. Щоб вона та вийшла заміж?! Та ще й за такого бевзя, як Юрко? Ніколи тому не бувати!..

Навчальний рік добігав кінця. Травень буяв цвітом, чарував красою і млосно розливався солодкими ароматами весни. Старшокласники дружно вийшли на шкільний город садити картоплю. Було майже по-літньому тепло. Робота кипіла, витискала піт на чолі.

– Ух, спекотно! – Наталка витерла обличчя хустиною і задивилась на плесо колгоспного ставу, що виднівся неподалік. – У мене ідея: давайте скупаємось!

– Не можна. Вода ще не прогрілась достатньо, аби купатись, – озвався Юрко, і його обпік сердитий погляд дівчини.

– Боягуз! Не хочеш, то й не треба. Ніхто й не запрошує. А я піду поплаваю. Дійшла до кінця свого останнього рядку і рушила в бік ставу. Однокласники і вчителі намагались зупинити її, але даремно…

Наталка сторожко ступила у воду. Холод увігнав у ноги тисячі голочок. Здригнулась. Озирнулась на однокласників, що спостерігали за нею з берега. Краєм ока помітила, що Юрко наближається до води, і рішуче пірнула. Великими ривками розтинала хвилі, і душа сповнювалась радістю. Вона всім доведе, що сильна й хоробра! Не така, як інші дівчата, які лише й знають, що хвалитися одна перед одною новими сукнями, чи шепотітись про хлопців… І зовсім не треба їй усіляких там закоханих зітхань. Думки раптом хаотично закрутились, скував неймовірний холод. Поколювання у шкірі враз стали сильнішими і дівчина усвідомила, що не може поворухнути ногами. З останніх сил зробила спробу втриматись на поверхні, але все перестало їй підкорятись. Крикнула про допомогу, глибоко вдихнула і занурилась під воду… Останнє, що запам’ятала, це те, як чиїсь міцні руки хапають її за волосся і тягнуть угору…

Розплющила повіки. Над нею посхилялись перелякані обличчя однокласників і біле, мов стіна, обличчя Людмили Оксентіївни. Але найбільше вразив радісний погляд круглих очей Юрка. Із хлопця дзюрками збігала вода, але вигляд він мав дуже втішений. Наталка зустрілась поглядом зі своїм рятівником і лагідно усміхнулась… Згодом, коли всі вговталися після пережитого, вперше дозволила себе провести додому і всю дорогу дивувалась, чому раніше не помічала, який Юрко високий і широкоплечий. Та ще й міцний… і гарний…

…Вродлива молодиця поспішала сільським шляхом до магазину, тримаючи за руку трирічного круглоокого хлопчика. За ними підбігцем йшла дівчинка-підліток і щось тихенько наспівувала під ніс. Назустріч їм повільно ступала літня жінка.

– Доброго здоров’я, Людмило Оксентіївно!

– І ти будь здорова, Наталочко! Куди так біжиш?

– У Юрка сьогодні день народження. Йдемо докупити дещо із продуктів. Усміхнулась колишня вчителька і мовила:

– Казала я тобі колись, щоб не зарікалась. Так і вийшло. І плани всі свої переглянула. Молодець!

– Хіба ж можна втрачати таких чоловіків? Він у мене найкращий! Он яких гарних діток народили, – Наталка усміхнулась, і в очах засяяв незгасний вогник справжнього жіночого щастя…

Автор – Ірина ЯСІНСЬКА.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Фото – pixabay.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!