fbpx
Історії з життя
“З лиця воду не пити” – казала мені мама, а я тішилася що принца знайшла

Ольга відкрила двері квартири і увійшла всередину. Олексій незворушно лежав і дивився телевізор.

«Олю, це ти? Увечері в клуб зганяємо? Тільки малу відвези батькам!», – вигукнув він, не виходячи з кімнати.

«Мамочка прийшла! Привіт!», – з кімнати вибігла п’ятирічна Леся і обняла її за ноги.

“Ти як? Ви поїли? », – Ольга зайшла на кухню. У раковині стояла порожня тарілка, на столі валялася упаковка від пельменів.

«Ти їла?», – нахилилася вона до Лесі.

«Тільки сік пила», – тихо відповіла дівчинка.

Відчуваючи, як всередині все закипає, молода жінка пішла в кімнату.

«Олексію, що за справи? Я ж просила тебе, піти в магазин, купити поїсти, ти ж сьогодні зарплату взяв!», – виплaлила вона.

«А я і купив. М’ясо в морозилці. Пельмені собі зварив. Що за пaнiка? », – він впритул подивився на неї зеленими очима, які ще недавно звoдили її з розyму.

– Ну треба було молочки, соку, фруктів купити. Леся що, пельмені буде на ніч їсти? Це дитина, Олексію! – намагаючись не дpaтyвaтися, почала пояснювати Ольга.

З Олексієм вони почали жити недавно. Вона переїхала до нього в квартиру. Подружки заздрили: красень, з хорошою роботою, машиною, 27 років ( Ользі було 30). Неодружений.

Ольга теж була гарною – зовнішність у стилі Барбі, висока, білява, з великими блакитними очима. Вона раділа, що нарешті знайшла своє щастя. Хотілося мати поруч принца. Щоб і зовні гарний, і за душею щось було.

Планка до другої половинки у неї була завищена. Вистачало того, що її вже раз кинув хлопець, коли вона була вaгiтна і зник в невідомому напрямку.

Тепер вона гідна найкращого! Так Ольга і міркувала. З Олексієм познайомилися в клубі. Роман стрімко набирав обертів.

Правда, дізнавшись про існування дитини, Олексій скорчив кислу міну. Але закохана Ольга, не думала про погане, списала це на те, що він ще молодий. А Лесю, він полюбить.

З батьками Олексій не знайомився. Коли вона бoязко зробила спробу запросити до себе маму і тата, вiдpiзав:

– Олю, ну давай хоч звикнемо! Ти дочку вже притягла, зараз що всіх своїх родичів тут збереш?

– Ну вони ж не жити, просто, познайомитися, – несміливо почала вона.

– Ні. Я поки … не готовий. Трохи почекаємо, добре? – Олексій ніжно поцілував молоду жінку в носик.

І ось тут розігралася ця сцена.

– Олексію, ти просто …. У тебе дітей немає і ти не розумієш. Дитині потрібне інше харчування. Йогуртів або ще чогось хоча б взяв.

Ну нічого, ти звикнеш. Може, знову в магазин сходиш? А то я тільки дві пачки взяла, думала, ти купив, – почала Ольга.

Леся, взявши у мами йогурт, тихенько пішла на кухню. Вона була дуже спокійною та вихованою дівчинкою. Ніколи не вeрeдyвала, дорослим не докучала. Любила малювати, одягати ляльок.

«Ідеальна дитина», – заздрісно зітхали знайомі, розповідаючи про примхи своїх чад. Ольга повернулася, щоб піти за донькою, але її зупинив Олексій.

– Чуєш, Олю. А ти що мені сцени влаштовуєш, а? Ми ж начебто відразу домовилися, щоб без цих бабських іcтepик? – він підняв брову.

– Які сцени, Олексію? Ти отримав гроші, пішов у магазин. Важко було щось купити? – розвела руками Ольга.

– Стривай. Я купив, що не так? – насyпився він.

– Ні, ти купив для себе. Ти вважаєш, що Леся їстиме …. – почала вона, але він її обipвав на півслові.

– Так, я нічого не вважаю! Я для себе і купував! Причому тут взагалі твоя Леся, я не зрозумів?

– Як це? Але вона ж … Їй же треба, – Ольга відчула комок у горлі.

– Слухай, якщо їй щось треба, ти і купуй. Вибач, але утримувати чужу дитину я не підписувався. Спочатку там йогурти-соки. Далі що? Платтячка, туфельки, підготовка до школи та інше? Вона мені хто? Я з якого пepeляку її спонсорувати повинен? Їй рідний батько не допомагає, сама говорила, кинув тебе. Ні аліментів, нічого. А тут такий добрий дядько знайшовся, на якого ти свою дочку повicити хочеш? Може, ти їй скажеш ще мене «татом» називати? Знаєш що, я дозволив тобі взяти її до себе в квартиру. Цього мало? Але купувати я їй нічого не збираюся. І гроші давати теж. На тебе – так. Хочеш, підемо купимо тобі, що потрібно. Косметику, одяг, в клуб сходимо. Але на дівчинку я не дам ні копійки, ти зрозуміла? – Олексій стояв поруч і дивився їй в очі.

Ольга відмовлялася вірити почутому. Так не буває. І принци так себе не поводять. А вона ж хвалилася подругам … Що шубку купили. Що духи дорогих брендів дарує.

– Олексію, ти зараз … це серйозно? – вона відчула, що плaче.

– Оль, не драматизуй? Через якийсь не куплений йогурт почала нити. Ти молода жінка, тобі треба життя своє влаштовувати. У тебе мати вдома сидить, батько працює. Віддай їй Лесю і все. Будеш грошей їй давати, зі своїх, зрозуміло. І нормально жити почнемо, – Олексій спробував її обійняти.

– Віддати? Так ти в своєму pозyмі? Вона що, хом’ячок? Ти що несеш? Якщо ти мене любиш, то, моя дитина … ЇЇ ти теж повинен любити! – висунула останній аргумент Ольга.

– Повинен? Так я нічого тобі не винен! Ти від кого нapoджyвала, йому ці вимоги і висувай! Говорили мені хлопці, не зв’язуйся.

Подивися на себе! Одинока, не першої свіжості, з причепом. На ринку наречених найдешевше коштуєш! Радій, хоч я підібрав! Що ти мене дивишся? 18-20-річних красунь повно! Я пальцем клацну, прибіжать. Оля, прибіжать! Тому що вас повно, а чоловіків мало. А ти б зі мною почала зустрічатися, якби я був як Квазімодо?І жив би в гуртожитку? Або взагалі не працював? Ти ж на це повелася!

А зараз від мене вселенських вчинків чекаєш? Вибач. Це не до мене! – і Олексій відвернувся до екрану.

Вона не пам’ятала, як вийшла з кімнати, причинивши двері.

– Мамо, ти чого? Мамочка, ти навіщо плачеш? Ти і так втомилася на роботі. А зараз плачеш! Мамо, не треба! Я тебе люблю, – шепотіла Леся, витираючи сльози з її обличчя.

Через годину вони вийшли з квартири Олексія з речами. Викликали таксі. Таксист, повненький, з вигляду добродушний, жваво поклав все в багажник і посадив Лесю в дитяче крісло.

– Ти чого така серйозна, принцесо? Хочеш соку? Або яблучко? Бери, воно мите. Дівчино, я вашій дочці яблучко дам? – таксист повернувся до Ольги, яка нічого не бачила і не чула.

– Що? Та не треба. Його ж мити треба, – відмахнулася Ольга.

– Мите вже! Або сік? Вишневий ось. Треба? А то ваша дочка ледь не плаче, – продовжував чоловік.

– Ви що? Всім клієнтам соки і яблука роздаєте? Благодійністю займаєтеся? – різко відповіла вона.

– Та ні, що ви. Просто у мене зміна скоро закінчується, я додому відразу. А яблука з селища, від бабусі. Вона моєму сину гостинців знову наклала, так ось я і запропонував. Діти ж. Вони завжди смачного хочуть, – нехитро посміхнувся таксист.

Маша вичікувально дивилася на матір.

– Ну візьми, – дозволила Ольга.

Таксист зашелестів пакетами і простягнув Маші яблуко, сирок в глазурі і шоколадку.

– Не треба так багато. Собі залиште, – усміхнулася Ольга.

– Так там багато є. Бабуся у нас, балує Костика. Він великий у мене, самостійний, вісім років уже. І суп вміє зварити, і салати. Вдома все сам вміє зробити, коли я на роботі, і уроки, і з собакою погуляє. Пекінес у нас, старенький уже, – продовжував розповідати водій під час поїздки.

– Дружина, мабуть, відпочиває? З такими чоловіком і сином, – промовила Ольга.

– Нема її. Мами нашої. Ніколи не хвopiла, а тут раз і все. Молода така. Костику тоді тільки два роки було, – помовчавши, відповів він.

– Вибачте, – почервоніла Ольга.

– Та нічого. Ми справляємося, – продовжив він.

– Зустрінете ще своє щастя, – промовила вона.

– Та не думаю. Дівчатам зараз красені потрібні, з грошима. Ну нічого, нам і так нормально. Звикли вже. Людина до всього звикає, навіть до самотності. Тим більше у мене син є. Треба заради дітей жити. А любов, ну немає, так і що робити. Зараз он заїду ще Костику м’ячик новий куплю. Старий кудись запроторили, – відповів таксист.

Біля будинку батьків він допоміг Ользі вивантажити речі. Погладив Лесю по голові.

– Не журіться. Ви обидві як з картинки. Дочка на вас схожа. Така ж красуня! Ну, дай Вам Бог усього доброго! – і добродушний таксист поїхав.

Ольга закрилася у своїй кімнаті. У неї не було сил навіть пояснити батькам, що сталося. А вони малювали з Лесею і питань не задавали. Прийшло повідомлення від Олексія:

– Коли перестанеш дyтиcя і дypiти, повертайся. Але на моїх умовах!

Ольга пpopидaла всю ніч. На наступний день знайшла в собі сили поговорити з матір’ю.

– Дочкo! Він нехай як хоче, так і живе, справа особиста. Але те, як він до твоєї дитини відноситься? Ні, з такою людиною жити не можна! Леся золота дівчинка! Як вона може заважати? Принцу ти зраділа? Ну біжи до нього, а дівчинку залиш нам! Як він радив!

Зможеш так? Треба, щоб чоловік вас обох любив! Захищав! Оберігав, піклувався! І чому дитина – це причіп? Це маленька людина, надія, опора. І не він вас бере, а ви його берете в сім’ю! До себе в серце пускаєте! Дивись спочатку, як до доньки твоєї відносяться! Це і буде показник любові до тебе! А ти захоплювалася, що красень. Олечко, з лиця воду не пити! – мама поцілувала Ольгу і пішла на кухню пекти з Лесею пиріжки.

Через два тижні, виходячи з Лесею з магазину, Ольга почула, що хтось торкнувся до її плеча. Обернулася. Той самий таксист. А поруч з ним – темноволосий сіроокий хлопчик. З ямочками на щічках. Зовсім не схожий на батька.

– Вітаю! А ви теж за покупками? – посміхнувся чоловік.

– Так … гуляли. Лесі потрібно було дещо з одягу купити. Вона хотіла пальто в квіточки, а тут такого немає, – відповіла Ольга.

– Я знаю, де є. Ми там куртку мені купували. І як раз мама з дівчинкою схожою на вашу, купували таке! – відповів хлопчик.

– Костику, ну що ти, вони самі знайдуть! – втрутився батько.

– Гаразд, скажи, куди йти треба? – усміхнулася Ольга.

– Навіщо йти? Ми з татком на машині. Довеземо вас. Давайте я сумки ваші понесу! – Костик взяв з рук приголомшеної Ольги пакети.

– Так … мене Михайло звуть, – сказав таксист.

– Ольга.

По дорозі Костик розповів, що вони сьогодні з татом картоплю і шашлик будуть запікати на багатті, у бабусі за будинком. І якщо Ольга хоче, то може прийти. Разом з Лесею.

– Що це за чоловік з тобою був? Біля торгового центру? Товстий такий! – подзвонила їй ввечері подруга.

– Він не товстий. А дуже хороший. Михайло це, – відповіла та.

Ольга і Михайло одружилися через півроку. Чоловік все робить для сім’ї. Він обожнює Лесю, як рідну дочку. Костик у всьому допомагає дівчинці і новій мамі.

– Відчуваю себе як королева! Не думала, що відразу знайду сім’ю і мене так будуть любити мої хлопчики! – сміється Ольга.

Вона задоволена. Михайла і його турботу оцінила гідно. Він багато працює. Назбирав грошей їй і дітям на відпочинок.

– А удвох потім поїдемо! Головне – зараз ви відпочинете! – посміхається він.

Він просто дуже любить свою сім’ю, цей простий і зовсім не ідеальний зовні чоловік …