Два роки тому я вийшла заміж за вдівця із маленьким сином. Пишного весілля ми не робили. Просто пішли та зареєстрували наш шлюб. У мене навіть не було білої сукні. Одного разу ухвалили таке рішення і втілили задумане. Не знаю, чи я його любила, чи ні. Можливо, це я зараз так думаю.
Ми обоє працюємо цілими днями. Його сина від першої дружини доглядає моя мама. Тобто мама і готує, і домашнє завдання робить з хлопчиком, водить його на всі гуртки та секції, забирає з них. Замінює йому батьків одним словом. До речі, моя мама вчителька української мови та літератури у минулому. Вона вийшла на пенсію за вислугою років, доки була така можливість.
Пенсія вчителя не велика. Оскільки мама і так сидить удома, вона запропонувала, що може сидіти з сином мого чоловіка. Звичайно ж, не безкоштовно. Адже моя мама витрачає весь свій вільний час на зовсім чужу дитину. Хоча могла б займатися репетиторством та отримувати непогані гроші.
Спочатку мій чоловік підтримував мене. А пізніше йому зняли всі премії та надбавки із зарплати — почав мені натякати, що моя мама могла б і не брати з нас гроші. Чесно кажучи, це мене дуже здивувало. Спочатку я вдала, що не почула, потім не звертала уваги. Але в останні дні чоловік почав мені прямо щохвилини це повторює.
З мамою ми поговорили, і я попросила її деякий час не сидіти з сином чоловіка. План у мене був наступний – нехай сидить сам зі своєю дитиною, або наймає няню і платить утричі більше, ніж моїй мамі. Звичайно ж, він був дуже здивованим, коли почув, що моя мама відмовилась сидіти з його сином.
Можливо це я повинна піти з роботи і няньчитися?! Ну ні, я в няньки не наймалася! І до речі, на цьому етапі я заробляю майже вдвічі більше, ніж мій чоловік. Це зовсім не логічно кидати роботу.
Ви можете подумати, що я не люблю чоловіка, його сина, але ні. Я дуже люблю дітей і дуже хочу власну дитинку. Ось тільки мій чоловік категорично проти, оскільки це додаткові витрати, і він уже має дитину.
Тепер ми з’ясовуємо, що ж власне робити в такій ситуації. Він чомусь упевнений, що моя мама, як бабуся (ага, прямо таки й бабуся), повинна просто займатись онуком на безоплатній основі. а я дивлюсь і все частіше думаю про те, що нам напевне не по дорозі.
Розлучатись? Чи я не права?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся