Заміж я вийшла 5 років тому. Чоловік мій – людина чудова. Невеликий, але перспективний бізнес, приємна зовнішність, поступливий характер. З таким і в люди не соромно вийти, і вдома не ледар – помічник з золотими руками.
Жити вирішили з мамою чоловіка. Причина банальна. Свого житла у нас не було, а знімати – дорого. У мами – трикімнатна квартира. Так що вирішили пожити поки так і збирати гроші на власне житло.
Як ми жили, напевно, краще не розповідати. Мама у чоловіка хороша. Вдячна я, що сина гідного виховала. Але ось свекруха вона, так собі, скажімо. Варю я чоловікові борщ з його котлетками улюбленими, а вона ввечері згадає, що сьогодні свято якесь незначне (день вчителя наприклад), і роли замовить – сет величезний. А мій борщ стоїть собі в холодильнику, псується.
Помию я вікна, а вона – як не бачить, каже, треба завтра з ранку вікна помити. Куплю я хліб, а він їй не такий. Треба було не чорний, а з кунжутом. Відкритих непорозумінь у нас і не було, але час до купівлі власного житла я роками місяцями а потім і годинами рахувати почала.
Придбали ми житло, хорошу квартиру. Грошей трохи не вистачило, взяли кредит. Тут чоловік про дитину заговорив. Ніби як ця тема у нас спочатку особливо не піднімалася, тому що я відразу сказала, що діти – тільки в своїй оселі.
З’явився у нас хлопчик. Назвали його Славком, ну дуже уже він у нас славним і гарним вийшов. І ось тут почалося. Схоже, свекруха забула, що у неї є будинок. У всякому разі, у нас вона набагато частіше бувала, ніж удома. Я і так вся втомлююся, пелюшки, сорочечки, пляшечки, купання. А тут ще «мама» зі своїми вічними порадами.
Ось їй богу, здавалося, що я навіть підгузки Славкові міняю неправильно. Потім взялася мені вказувати, що я готувати чоловікові повинна. Потім як ми спати повинні – вона за спільний з дитиною сон. Загалом, розлютила вона мене конкретно в останній раз.
Я чоловіка шкарпетки викинула, а вона їх з сміттєвого відра дістала, і сказала, що хороша дружина б їх зашила. Ну я і сказала мамі, куди вона йти повинна. Без закручених слів, але чітко і ясно. Свекруха образилася, чоловік третій день зі мною не розмовляє. Я ніби й права, а в підсумку виходить, що і ні. Пробачення просити не збираюсь хоч чоловік і наполягає.
Я вважаю, що кожна людина повинна чітко знати кордони дозволеного. Жила я у тебе – терпіла твої закиди, але в моєму домі будь ласкава поводь себе так, ніби ти у гостях. Навіть статус матері чоловіка не дає права переходити на особисте. Мені тридцять п’ять і я вже якось сама дам собі раду.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
