З того дня минуло багато років і я спитала її, чому вона так вчинила, адже я їй була чужа, мало знайома, не рідна. А вона так на мене глянула і каже:
– Коли не знаєш, як вчинити, то вчини правильно, по-совісті.
– І вас ніколи совість не мучила?
– Ні.
Я не знаю чи вчинила б так само і прошу небо аби мені не довелося постати перед таким вибором, як постала моя друга мама.
Все починалося так чудово, адже кохання не може початися по-іншому. Я літала на крилах, вірила, що нема на світі кращого хлопця, як Максим. Ще й перевірений випробуванням, він завжди буде таким.
Випробування не абияке, адже стояли ми собі на зупинці, як тут повз на великій швидкості пролітає фура і усіх накриває брудним цунамі.
Реакція в людей була різна, а от ми переглянулися і розреготалися від вигляду один одного та й від ситуації загалом.
Далі виявилося, що ми йдемо в одному напрямку, бо їхати в такому вигляді вже ніхто нікуди не їхав.
Далі почали зустрічатися, відкриватися іншій людині було так приємно, особливо, коли за тебе завершують речення, приносять твоє улюблене морозиво, бо й собі таке беруть.
А далі ми вирішили одружитися, бо як інакше?
Його мама була ошелешена, вона відкривала рот, мов риба, якій не вистачає повітря.
– Ви ж лише на другому курсі, яке женитися?
– Мамо, а як інакше, ми ж любимо один одного.
І вона так на нас подивилася… Напевно, тоді їй було совісно відкривати нам очі на те, що дійсність може бути геть інша, чи що, але вона погодилася.
– А жити де будете?
– Ми будемо орендувати квартиру, – гордо сказав Максим, – у нас стипендія є.
А далі свекруха почала реготати.
– Діти, живіть у нас, стипендія у них, – вона аж сльози витирала зі сміху.
Ми гучно розписалися, наші групи прийшли нас привітати і ми влаштували потім великий пікнік на озері з танцями і співами.
Тетяну Вікторівну я називала мамою одразу, а вже потім я зрозуміла, що вона мені й справді була за маму, навіть краща за мою маму.
Моя шукала себе, виходила заміж кілька разів і її не хвилювало, що зі мною і де я, головне аби не крутилася біля її чоловіків.
– Ти навіщо приїжджаєш? Щоб вони дізналися скільки мені років?
Мамі завжди було тридцять вісім.
А от Тетяна Вікторівна як овдовіла, то нікого більше не шукала.
– Нема кращого за мого Дмитра, то навіщо з будь-ким жити? А любити я маю кого і ще буду мати, як ви мені онуків подаруєте.
Я почервоніла, бо чекала дитину.
Я не знаю, коли все змінилося, я нічого не помічала. Я була занурена в себе, в те, що в мені нове життя, я була в коконі уваги від мами, завжди смачно наготовлено та прибрано, вона готувала мені чай з ромашки аби я була спокійна і виключала світло.
– Подрімай, тобі потрібні сили.
І я все продрімала.
Крізь сон я чула, як мама сварить Максима, але не розуміла чому, адже нам вистачало на життя, в холодильнику була ковбаса на бутерброди, в квартирі тепло, вдалося малюку купити коляску за дуже хорошу ціну з рук. Мама витягувала з антресолей старий одяг Максима і тішилася, що не викинула.
– Навіть, як буде дівчинка, то підійде.
Було ж щастя, було.
З пологового мене зустрічала лишень свекруха, ховала очі в рожевій ковдрі, я думала, що вона плаче від щастя.
– Максим поїхав у відрядження, скоро буде.
А потім прийшов Максим, глянув на доньку, на мене і каже:
– Я розлюбив тебе, Олю, розлюбив. Не можу нічого з собою вдіяти. Вона та, яку я чекав все життя.
– Не може бути.
– Вибач. Я чекав, коли все закінчиться і ти зможеш піти з дитиною до матері. Мама казала, щоб я тебе не хвилював і я дотримав слова, але тепер я не хочу з тобою жити.
Мама зайшла в кімнату на цих словах.
– Оля нікуди не піде.
– Мамо, я ж тобі все пояснив.
– І я тобі, сину, теж все пояснила. Я тебе просила подумати, бо шлюб і діти, то не отак, що сьогодні хочу, а завтра не хочу. Ти казав, що вона одна єдина, тепер кажеш, що та одна єдина, а дитині твоїй де бути? Так, що Оля нікуди не йде, а ти живи де хочеш.
Максим пішов обурений з квартири, він не думав, що все так обернеться.
Я була вдячна мамі, вона нічого мені не казала відтоді про сина, нічого. Ми не чіпали цю тему.
Згодом я вийшла на роботу, мені запропонували поїхати в інше місто і я погодилася. Розповіла мамі, та подумала і сказала, що продасть квартиру і ми купимо свій куток.
Вона переїхала зі мною, дуже мені допомагала з Христинкою, бо її ще в садок було рано, а працювати ж треба. Тому ми були у дві зміни – свекруха вечорами ходила на роботу, я була вдома, а потім вона вдень сиділа з дитиною, а я на роботу. Я старалася більше брати на себе обов’язків, щоб вона могла перепочити.
А далі вже садочок, а потім так швидко школа і радісно від того, що ми змогли, і лячно, що час так швидко біжить.
В Максима я не просила аліментів, бо й так мама помогла з квартирою, я його відпустила. Я спеціально уникала спілкування з ним, не хотіла про нього думати погано, хотіла аби моє перше кохання залишилося таким спогадом, що дає мені сили і віру у те, що хай не довго, але в житті людини є миті заради яких треба жити.
Я не питала в у мами, як він, а вона ніколи не говорила зі мною про нього. Онучці казали, що тато поїхав далеко і не вернувся.
Вже потім я дізналася, що ми й не збрехали, бо Максим поїхав на роки на заробітки за кордон, бо його кохана мала мати все найкраще, от і висилав їй сюди гроші, вірив, що вона купила квартиру для них, зробила ремонт та виховує його дитину.
Але далі виявилося, що вона давно з ним розійшлася і все майно було на неї. Максим вже не мав куди вертатися, знайшов мене в мережі і отак почав спілкування, мовляв, що не проти вернути колишні часи, познайомитися з донькою.
Я переказала це матері і вона відповіла, що все залежить від мене, а вона прийме моє рішення.
І тоді я вперше її спитала, як вона вибрала мене, а не сина.
– Я б стала на бік Христинки в будь-якому випадку.
– Не стала б, якби бачила, що вона не права, якби знала, що так чинити не можна. Я тебе знаю, – відповіла мама.
– І вас ніколи не турбувало сумління?
– Чому, адже я вчинила правильно, – здивувалася вона.
А ви б так вчинили?
Автор Ксеня Ропота
Фото Ярослава Романюка
