Я була в чоловічому оточенні, два сини і чоловік, але не почувалася від того захищеною чи любленою. За всі тридцять п’ять років шлюбу я те й робила, що себе посувала. Чи яке свято, чи яка подія – мені ж головне аби вони були щасливі.
– Любі мої, ви мене є і мені більше нічого не треба, – казала я їм.
Так, це було правдою, але я лукавила. Хотілося мені й гарного букету квітів, прикрас і парфумів, сукні і туфлі, сумочки і помади, але звідки на те взяти грошей?
Сини ростуть, мов на дріжджах, їсти подавай їм і скільки б не приготувала, а вже на наступний день всі каструлі вилизані! У мене бюджетна робота і у чоловіка, допомоги нізвідки.
Тож стали для мене найкращими подарунки в вигляді сковорідки, щоб їм швидше млинців напікати, кухонні комбайни, щоб їм швидше їсти готувати, пилосос, щоб за ними швидше прибирати.
Виросли діти, але моя заощадливість так до мене й приклеїлася, а вони й раденькі.
А ж тут невістка з’явилася і прийшла до мене на день народження з гарними парфумами.
– Мамо, я Віту відговорював, що ти таке не любиш, там в магазині знають і поміняють тобі на сервіз чи чайник, як захочеш. Там чек є, – сказав син.
Я глянула на чек і аж мені в горлі пересохло! Я б ніколи за такі гроші не купила собі парфуми, адже маю дезодорант та й можу навіть чоловіковим напахнитися, бо їх у них цілі набори, все колеги таке дарують, а він не встигає використовувати.
І вже почала я думати про те, що й сервіз треба оновити, бо онуки підуть і треба більший набір, то таки поміняю парфуми. Аж тут невістка відкриває гарну упаковку, вірніше, роздирає упаковку!
– Ану понюхайте, – каже і мені підморгує.
І знаєте, запах такий, як я й хотіла, не різкий, а ледь помітний.
– Дякую, – прошепотіла я.
– Завжди будь ласка!, – каже вона.
Чоловік з молодшим сином подарували хлібопічку.
– Оце дійсно тобі треба, – каже чоловік і ставить ту махіну з бантиком мені перед носом.
– Ой, що дійсно Марії Петрівні треба, то гарнітур з золота, – пирхає невістка.
– Вона у мне прикраси не любить, – поважно каже чоловік, мовляв, я свою жінку краще за тебе знаю.
– А ви їй їх дарували? Щось я не бачу у неї нічого, окрім обручки і сережок старих.
– Звичайно, з бурштину дарував, у неї був зоб, там ще якісь були кліпси. Але вона то не носила, то чого я буду дарувати? Вона не любить, не така жінка, – каже впевнено чоловік.
– А давайте ми з вами заб’ємося, чи буде вона носити те, що ви їй купите на наступне свято. Он скоро день матері?
– Нащо я буду гроші на вітер викидати?
– А ви купіть, – каже невістка, – я вам підкажу яке.
А я слухаю і рота розкрила, що можна, можна вибрати подарунок, який хочеш, можна витратити на себе стільки, скільки хочеш, можна не відкладати на якусь покупку, а витратити на себе. Одна моя частина зовсім таке не толерує, бо треба думати про майбутнє. Але з іншого боку, так хочеться бути жінкою, гарною, доглянутою, любленою, а не домогосподаркою, яка з кухні не вилазить і єдині її парфуми – то запах котлет чи риби.
Після гостей. Поки я все перемила та прибрала чомусь пішла в ванну і довго там сиділа. Такий мене жаль розібрав, що я все для них, все їм, а вони мене зовсім не знають, уявили собі зручну матір та дружину і раденькі. Чому мені так на серці, коли вони мої найрідніші?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Ксеня Ропота