З самого початку мені оця ідея доньки з навчанням у сорок років не сподобалась. Ну жила вона собі в тій Італії, працювала, гроші гарні заробляла, а тут на тобі: приїхала з заробітків, аби в інституті вчитись! Як відчувала, що нічим добрим не скінчиться. Ну ото з першої сесії вона мені “радісну” новину і привезла.
В інституті своєму вона познайомилась із викладачем – Дмитром. Кохання у них, бачте. Я б може за дитину б свою і пораділа, але той Дмитро удівець і сам виховує двох дітей. Він їй викладав і сподобався Галі своєю серйозністю та поглядами на життя.
Розповідала мені Галя, що коли вперше зайшла до Дмитра у дім, то дуже хвилювалася, але дарма. Маленька доня Дмитра підійшла до неї і сказала: “Привіт мамо! Ми на тебе давно чекали”. А син того Дмитра цілий вечір від неї не відходив, казав, що саме такою її і уявляв.
Ну звісно ж, Галя моя розтанула мов сніг на сонці. Каже, що ті діти її доля, як Дмитро. Вже й майбутє своє з Дмитром планувати почали. Коли ж я запитала а де ж вони мешкати будуть донька відповіла:
— Звісно ж, у моїй квартирі. Дмитро свою продав, коли за життя дружини першої боровся. Вони все що мали вклали в її порятунок, та вона все одно у засвіти пішла.
Я дар мови втратила коли таке почула. ото моя дитина працювала п’ятнадцять років, гляділа дідів і бабок десь за кордоном, аби оту квартиру придбати, а тут жениха знайшла, що на все готове прийде, та ще й не сам.
А донька очі мрійливо закриває і говорить, що вже не поїде нікуди, тут у неї “сім’я” нарешті з’явилась. Вивчиться і буде в садку працювати, або в школі, але поки не буде навіть шукати роботу – Дмитро проти. Бачте, старшому хлопчику в школу наступного року, то він каже, що його заробітку буде досить на життя, а от галя моя дитину зі школи зустрічатиме, а доньку в садок водитиме.
А вона і вуха розвісила. Уже й робота їй стала не потрібна, уже вона його розумом живе і далі свого носа нічого не бачить. Може не можна так, але ж хто моїй дитині очі відкриє. як не мама рідна. Усе я їй і висловила і про жениха її і про придане його і про те, що вона надумала вдома засісти, а заради чого? Покласти до ніг чужим людям своє життя а рідною вона їм так і не стане, ніколи, хай хоч усиновить.
Сказала, що якщо вона не одумається, то не донька вона мені зовсім. Не дам я їй життя зіпсувати, хай що хоче мені говорить.
Хіба для того я її ростила? ну хто б своїй дитині долі такої бажав?
20,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
