Одружилися вони два роки тому. Мені ця панянка відразу не сподобалася. Тільки штамп в паспорт отримала, як відразу давай говорити, що мою трійку треба розмінювати, половину віддати їм на житло, а то як це чоловік і без квартири.
Ми з нею на цю тему розмовляли не раз і я відмовляла, тому що по-перше, у мене є ще й дочка, а по-друге, з яких ялинок-патичків я повинна на догоду невістці розмінювати квартиру? Діти отримали освіту, старт в житті, а решту хай наживають своїм розумом, тому що нам з чоловіком свого часу нічого в руки саме не падало.
Дочка у мене ще незаміжня, працює, взяла собі квартиру в іпотеку. У свій час жила зі мною, а квартиру здавала, щоб було простіше платити, але зараз вже живе окремо. Син же дивує щодня. Самому нічого не треба, дружині в рот заглядає. А вона панянка далекоглядна, одразу вирахувала що мою квартиру продати легше ніж на власну заробити.
Мене і перспектива жити з нею в одній квартирі не гріла, але я б пішла на це, щоб вони змогли накопичити на перший внесок. А вже продавати і щось їм виділяти взагалі не збираюся. Ось мене не стане, діти по половині квартири отримають в спадок, нехай і розбираються.
Я це все невістці і висловила, не соромлячись. А що, вона ж не соромиться?
— Ух ти, як у вас тут просторо, – каже щоразу, – Не затісно одній? Може все ж згадаєте, що у вас діти є?
Не розумію, в кого син. Ми з батьком з характером, сестра теж дай Боже, а син спокійне дитя.
Після тієї розмови за квартиру ми з невісткою довго не спілкувалися. Син іноді дзвонив, але в гості не приходив, мабуть, дружина забороняла. Про те, що я стану бабусею, мені теж було сказано по телефону. Зворушливо, адже перший онук. Хотіла під цю справу з невісткою помиритися, подарунок купила, тортик, в гості прийшла, так вискочила звідти через десять хвилин. Невістка мене побачила і обіймати давай. Каже:
— Прийшли, значить все зрозуміли, нарешті прокинулась совість у вас. Коли квартиру нам іти дивитись? Ви свою на продаж виставили? Як добре, що не дасте онуку у чужих стінах на світ з’явитись.
Примирення не вийшло. Я слухати не стала, просто пішла. Думаю, якщо людина має таке у голові, то це назавжди. Так я до появи онука їх і не відвідувала.
А як тільки маля з’явилось я пішла з конвертом їх зустрічати. Невістка з порога в конверт зазирнула і скривилася. Мабуть, десять тисяч для неї не гроші. В голос, правда, нічого не сказала, але по всьому видно було, що геть не задоволена. З онуком я побачилася. Довго засиджуватися не стала, пішла додому.
Більше мене в гості не кликали. Я сама теж не нав’язувалася, все-таки поява дитини в сім’ї справа така, до неї звикнути треба. Але місяці через три я зрозуміла, що звати мене і не збираються, тому сама зателефонувала синові і напросилася в гості.
Купила дечого внучку, тортик до чаю, пішла. На порозі мене зустріла невістка. Прийняла подарунки, подивилася і насупилася.
– Взагалі-то, я розраховувала, що в минулий раз ви все зрозуміли. Нам ці ваші подаруночки не потрібні, на дитину нам потрібні гроші.
– І що, мені тепер кожен раз, коли я до онука йду, конверт з собою брати?
– А ви як думали? Через вас ми живемо на орендованій квартирі, працює один чоловік. Ви для онука не зробили нічого, так що хоча б грошей на його утримання давайте.
Син все це чув, але нічого не сказав, так і стояв з дитиною на руках, очима кліпав.
Я розвернулася і вийшла за двері.
Ми не спілкувалися майже рік. Вони мені не дзвонять, я їм. Але тиждень тому син набрав, нагадав, що у онука день народження, я можу прийти, тільки щоб про подарунок не забула. Невістка тут же перехопила трубку і озвучила, скільки я повинна принести в подарунок. Сума становила три мої місячні зарплати. Уявляєте?.
Я не пішла, бо таких грошей у мене просто не було. Мені вже довелося змиритися, що цього внука у мене немає, як і сина. Був би син, він би не дозволив своїй дружині таке навіть думати. Нехай самі розбираються.
А позавчора у нотаріуса знайомого було. Дуже вже я не хочу, аби сину і його Олі від мене хоч щось у спадок перейшло. підказав він мені кілька варіантів, як зробити так, щоб моя квартира стала доньчиною і син не мав аж ніякого права на неї.
Хоча це теж, зважитись потрібно. От говорила з тим нотаріусом а на душі кішки шкребуть. Він же теж моя дитина. А може це я гарячкую, може хоч колись маму словом добрим згадає?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
