Ну, жила я з чоловіком двадцять років, почуття минули, діти виросли, ми віддалилися один від одного. Але ж це не привід приводити жінку в нашу квартиру, правда ж?
Взагалі-то я почувалася абсолютно щасливою, бо у мене робота, приходжу додому і готую щось поїсти, далі перемовимося кількома словами з чоловіком і знову кожен по своїх закутках.
В той день я попередила, що буду в мами ночувати, вона знову з тиском, але мама сказала, що вона не може заснути, бо я надто голосно в телефоні цикаю.
– Їдь додому. Обоє виспимося, я більше роздратована твоїм циканням, ніж магнітними бурями.
Я й поїхала, а там та картина. Розумієте, я ж те взуття в коридорі побачила. Але мені навіть думки не прийшло, що це ось така ситуація, не прийшло. Я наче бачу, фіксую і далі йду за звичним маршрутом: коридор, ванна, кухня, спальня.
Поки я отак ходила, то рипнули двері і те дівча на мене дивиться звисока, а тоді й каже:
– То вам за ту трійку, що ви мені на заліку поставили.
Я й давай реготати, до сліз, я там мало по підлозі не котилася від сміху. А вони вже обоє на мене дивляться, адже, що одне, що друге не такої від мене реакції очікувало.
Я цю дівчину й так не пам’ятаю і чи ставила я їй трійку чи ні, у мене цілий потік студентів і ще й заочники, де я там кожного запам’ятаю з тих сотень?
Не буду хвалитися, але я людина справедлива і часто підвищую оцінку, особливо, коли бачу, що студент старається вчити. Мені ж не шкода балу. Проте, є такі, які не вчать і їм цілком вистачає трійки, то ми розходимося задоволені, бо я не хочу їх більше бачити на перездачі і вони мене.
А тут дивися, яка вендета. Трійка отак повпливала, що вона і до чоловіка мого добралася.
Поки Іван кліпав очима, а за дівчиною закрилися двері, то я на нього подивилася і кажу:
– Ну, що ж, збирай речі.
– Я? Але ж я не винен! Вона сама прийшла, ти ж чула! Галинко, я люблю тільки тебе і це було якесь помутніння, я ніколи більше так не вчиню!
– Не вчиниш, бо я не дозволю з собою та чинити, – відказала я.
Пройшов час, ми поділили майно, Іван вів себе, як не знаю хто, я ж думала, що знаю цього чоловіка. Щоб якось відволіктися від цього усього, я поїхала за кордон на пляж, дуже хотіла на Середземне море, щоб от пішки пройтися по всій протяжності.
В одному з готелів Італії я познайомилася з приємним чоловіком, він представився бізнесменом з мого ж міста. Я не повірила, бо всі вони тут бізнесмени, але ми добре провели час, я не питала чи в нього хтось є, бо ж очевидно, що такий чоловік не сам.
Скажу відверто, що не сподівалася його зустріти під нашим університетом. Він стояв з великим букетом квітів і чекав на мене.
– Привіт. Я перепитав в деканаті до якої години ти працюєш і вирішив запросити тебе в ресторан.
Тільки я хотіла мило усміхнутися і погодитися, як почула вереск:
– Вітя! То он на кого ти мене проміняв!
Я обернулася і лише одними губами прошепотіла: «Це тобі за мого чоловіка».
Дівчина ще хотіла щось говорити, але ми вже їхали в машині і я сміялася просто до сліз. Колись я йому розкажу чому, не хочу аби він думав, що це я його шукала в мережі і підлаштувала нашу зустріч, хоч це була щира правда.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
