З цієї історії я винесла такий висновок – таке треба просто перечекати, знайти в собі сили і стриматися з порадами і з «я казала». Це дуже важко було зробити і ви зараз зрозумієте чому я не могла нічого вдіяти, коли моя донька закохалася.

Ростила я донечку з чоловіком в звичайній родині, ми не багачі, ще маємо сина старшого живемо у будинку з батьками чоловіка. ми зробили другий поверх зі звичайної хати і так всім є місце для життя.

Донька наша Анна була моєю гордістю, бо й вчилася гарно і дитина така мила, лагідна, ніколи мені в очі не фиркала і не раз і мене розраджувала, як були які негаразди в родині.

І ось на таку мою квіточку поклав око сільський живжик Василь, хлопець на одинадцять років старший за мою доньку.

Він з родини вахтовика, там гроші завжди були та й його запхали в інститут аби вчився на нафтовика та з батьком їздив. І будинок у них триповерховий, господарка велика, дві машини і трактор. Кажуть, що то газди і я нічого не маю проти того, що люди собі стараються для свого прожиття. Доки це не торкнулося моєї сім’ї.

Розумієте, я знаю батьків Василя ще зі школи і нічого доброго про них сказати не можу, тому своїй доні таких свекрів геть не хотіла. Але де у нас були шанси, коли цей Василь вирішив нарешті оженитися, бо вже чи не всіх дівчат поперебирав і вирішив, що йому подавай Аню.

Скільки там дівчині такій молодій для любові треба? Пару букетів квітів, солодощі, сережки і вже вона з сяючими очима приходить до мене та каже, що виходить заміж.

– Доню! Ти добре подумай! То хлопець старший від тебе і крутитиме тобою, а ти в мене така добра, поступлива!

– Ні, мамо, він любить мене! Сам про це каже!

Ніяк я не могла перерадити і вже й плакала і казала, що не прийду на весілля, але донька вперлася і все. Мала я поступитися.

Відгуляли весілля і пішла вона туди жити. Ще першу пору прибігала до мене щаслива, показувала, які вони мають гарні фотографії з відпочинку. А далі вона вже була не така рада, бо свекруха впрягла її в роботу на всі обороти, і не так, що робимо всі, а так, що є невістка і хай працює і на кухні, і в полі і біля господарки.

– Я вже сили не маю таку господарку порати. А для чого мені тоді невістка в хаті, – розказувала на всі голоси сваха моя люба, а мені аж серце стискалося.

Далі вже Аня була при надії, то наче було їй менше роботи. Але більше докорів, бо сваха в її положенні всю роботу робила, а ця не може. Василь за Аню не заступався, бо його й вдома не бувало: то з батьком на вахті, то поїхав з друзями відпочити.

Коли ж малюк з’явився на світ, то раптом став заважати поважній родині спати.

Василь спочатку спав в іншій кімнаті, далі на іншому поверсі, далі взагалі поїхав до друга жити, бо дитина була дуже неспокійна.

І тоді свекруха й сказала Ані аби вона пішла до нас жити, поки дитина не заспокоїться.

– Привела таке на світ, що нікому не дає спокійно жити!, – пояснювала свою таку поведінку.

Я була рада бачити доньку і онука, нарешті моя дитина й виспалася і прийшла трохи до себе. Все чекала, коли по неї прийде Василь, але цього не було. І наче заміжня і чоловіка нема. по телефону він їй щось говорив та писав, мовляв, все добре, так люди живуть.

Я себе стримувала з останніх сил, бо так і хотілося щосекунди волати – він тобою крутить! Отямся!

Але я зрозуміла, що вона має сама це усвідомити, сама, бо більше ніхто її не переконає.

Свати не згадали, що в дитини рік, як і Василь. Тоді донька й прийняла рішення почати жити наново. Вона зустрічається зі своїм однокласником, тепер розуміє, що то таке турбота і повага, справжнє кохання. І я тому дуже рада і дякую Богу, що все так склалося.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page