fbpx
Історії з життя
За дверима сусідської квартири пролунали приглушені вигуки. Діма скривився, знову допитлива старенька підслуховує! До вечора весь будинок буде знати, в чому саме звинуватили хлопця

“Ляш Дмитро Анатолійович? — чоловік у формі строго дивився на господаря квартири.

— Припустимо.

— Яке ще припустимо? Відповідайте нормально! — грізно сказав дільничний, насупивши брови. Такі відповіді — пряма неповага до влади!

— Так, я і є Ляш. Чесно кажучи, я не зовсім розумію, кого ще ви сподівалися застати в моїй квартирі, — хлопець притулився до стіни і схрестив руки. Впускати представника органів влади навіть в передпокій він не поспішав.

— Так і будемо розмовляти на порозі?

— Ну так, — спокійно відповів Діма на обурливе запитання гостя. — Вас щось не влаштовує?

— Ну, якщо так, — мстливо примружився поліцейський і навмисно підвищив голос. — На вас надійшла скарга від громадянки Андрусевич, що ви ухиляєтеся від виплати аліментів!

За дверима сусідської квартири пролунали приглушені вигуки. Діма скривився, знову допитлива старенька підслуховує! До вечора весь будинок буде знати, в чому саме звинуватили хлопця.

— У мене немає дітей! — досить голосно промовив Діма, спеціально для сусідки. — Жодної дитини! Хоча батьки кожен свій візит починають з прохань про онука.

— Ну звичайно! — посміхнувся чоловік, кидаючи швидкий погляд на сусідні двері. — Ви хочете сказати, що громадянка все вигадала?

— Швидше за все, переплутала. Можливо якийсь хлопець представився їй моїм ім’ям… Всяке може бути. А Андрусевич я взагалі не знаю.

Дільничний аж почервонів від обурення. Нахабний хлопчина глузує над ним, чи що?

— А якщо я зараз запрошу її сюди? І ваших сусідів в якості понятих при впізнанні?

— Мені варто покликати свого адвоката? — Дімі було смішно. Він був дуже далекий від юриспруденції, але навіть зі своєю мінімальною обізнаністю в цій сфері хлопець розумів всю незаконність дій поліцейського. Які аліменти? Щоб їх вимагати потрібне рішення суду.

— Кличте, — відгукнувся чоловік, набираючи номер телефону. — Та він вам не допоможе. Зробили дитину — платіть за рахунками!

Поки дільничний чекав заявницю (зрозуміло, що на сходовому майданчику), Діма встиг випити кави, почистити картоплю для майбутньої вечері, поспілкуватися з друзями в соцмережах. Нарешті, пролунав наполегливий дзвінок у двері. Хлопець не поспішаючи пішов відкривати.

Цього разу на його поверсі зібралося купа народу. Дільничний, якась незрозуміла дівчина (мабуть, це і була загадкова громадянка Андрусевич), дві мешканки під’їзду і та жінка, що була головною в будинку. Так, чутки поширюються дуже швидко…

— Отже, громадянко Андрусевич, — звернувся поліцейський до дівчини, яка розгублено кліпала очима — ви впізнаєте цього чоловіка?

— Перший раз бачу, — фиркнула жінка. — Ти краще Дмитра поклич.

— Та це і є Ляш Дмитро Анатолійович, — розгублено промовив чоловік. — Я його паспорт бачив …

— Та не він це! — скривилася панянка. — Дмитро син бізнесмена, і виглядає відповідно. Думаєш, я б зазіхнула на такого? — хлопцеві дістався зневажливий погляд. — Двокімнатна квартира, ремонт ніякий…

— Хай йому грець! — вигукнув червоний від гніву поліцейський. — Ти що, навіть на документи свого коханця подивитися не спромоглася? На слово йому повірила?

— Тату, не лайся, ти ж працюєш в органах! — закотила очі Андрусевич.

— Я тобі покажу тату! — чоловік почав діставати пасок зі штанів, але, почувши гучне «ах», розсудливо передумав. — Громадяни, вибачте що потурбував. Помилочка вийшла…

Схопивши дочка за руку, дільничний рвонув вниз по сходах. Що тепер про нього подумають люди? Але ж йому ще тут працювати! Схоже, доведеться перевестися на іншу ділянку…

— Я ж казав, переплутала, — знизав плечима Діма і широко посміхнувся витріщеним на нього жінкам.

Фото ілюстроване.

You cannot copy content of this page