Я знала, що він мамин синочок, але вважала, що з роками мати зрозуміє, що до нас нема чого лізти, та й він матиме в житті інші цілі.
Ви б знали, що мені свекруха виробляла, коли ми спочатку у них жили! Вона щоранку перестеляла наше ліжко чистими простирадлами, а вночі могла зайти без стуку в кімнату, бо їй щось знадобилося в шафі в гарнітурі «Калина».
Вона готувала Василеві кожен день щось таке смачне, що він любить, ніби в останній день. Звичайно, що мене не допускалося ні до кухні, ні до прання, бо я нічого не вмію.
Але потім, коли збиралися мої батьки на гостину, то вона в очі моїй мамі казала:
– Та ваша Наталка ні за холодну воду не береться, навіть яйця зварити не може, то зарідкі, то жовтком можна прибити…
Далі вона почала вимагати у нас онуків, але ж вибачте, які онуки, коли вона спить за дверима?
Я довго отак промучилася, але, коли почула, що вона своїй кумі розказує, що її Василько взяв собі ялівку, то я не витримала і сказала йому, що або ми їдемо в місто і питимемо лише чай з хлібом без масла, або я йду геть.
Думаю, тоді він мене ще кохав, раз проміняв мамині смаколики на чай з хлібом в місті зі мною.
Ми були дуже щасливі на орендованій квартирі, працювали і скоро ще й діти з’явилися. Мої батьки нам дуже допомагали, а от його мама, навпаки, витягувала з Василя гроші на лікування, бо вона почала часто бувати в лікарні.
Я добре бачила, що їй нічого не бракує, але Василя було неможливо переконати.
Отак ми й жили, мої батьки жили рвали аби нам допомогти купити нашу квартиру, а Василева матір тоненькою безперервною цівкою з родини гроші на себе тягнула.
Вічно прийде до онуків, дасть по цукерці та починає стогнати, що вона одинока, вони до баби не хочуть їхати, бо бабуся бідна.
– Думала від сина на старість діжду підтримки, а то нема… І онуків ти, Наталко, від мене відвернула, звичайно, що в баби нема тих подарунків, які твої батьки їм дарують, от і не мають до мене серця…
І отак безперервно.
І от тепер, коли наші діти вже вчаться, ми з Василем вирішили, що почнемо жити для себе.
– Василю, ми нікуди не їздили за стільки років разом. Давай поїдемо на відпочинок в Туреччину? Он кума моя Лариса минулого року їхала, то не може нахвалитися?
Чоловік погодився і ми почали відкладати гроші.
Я вже й купальник купила і на дієту сіла, а ви знаєте, як то важко сісти на дієту на Різдвяні свята? До літа я вже була як та стріла – мить і полечу на море.
Пішла в тур агенцію і вибрала час та готель, залишилося лиш заплатити. Я сказала, що гроші принесу за кілька годин і щаслива зателефонувала до Василя.
– Готуй плавки! Ми через два тижні їдемо!
– Наталко, тут така справа.., – почав Василь.
– Я нічого не хочу чути, – я виключила телефон.
Де наші гроші я знала і сміливо відкрила банку з гречкою! Грошей не було!
Я мало не зомліла! Злодії!
Побігла до себе в білизну – мої на місці, золото теж та й трохи Василевої заначки на місці…
Думка про свекруху одразу прийшла на гадку…
Виявляється, що Василь купив мамці путівку в Буковель…
Що з ним після цього зробити?
– Наталочко, мама вже в такій старості, а вона завжди мріяла про Буковель…
– Ти знаєш, що там багачі стають бідняками, а ти туди маму послав? Нам до кінця життя виплачувати її там перебування?
– Але ж то мама…
– А то я! Краще б мене злодії пограбували!
Скажіть, що я не права? Та скільки можна в нашу родину лізти? І це навмисно, бо триває протягом всього нашого життя. Про що тут можна говорити і думати? Та піде жити до своєї мамці. А я поїду з кумою на море, бо не для того я цілу зиму постила.
Фото Ярослава Романюка.
