В зимові дні Ольгу гріють й спогади. Кіт залазить на її ноги, щоб бути ближчим до батарей, а вона посьорбує чай і дивиться в вікно. Її погляд здається зосередженим на небі чи голубах в брудних калюжах, але він в далекому минулому.
Вона перестрибує з думки на думку, десь похапцем, а десь смакує кожною рисочкою і півтінню. Як дивно, що весь її довгий вік зосереджений на такій малій кількості яскравих спогадів. Все інше вона витратила на буденність і рутину. Ніхто не каже на старості літ, що просто в захваті від тих митей, коли відчищав пригар на плиті чи розморожував холодильник. А от ті миті, що врізалися в пам’ять, перебирає, мов коштовне каміння.
Сьогодні вона згадує свій курортний роман. Їй було двадцять один і вона поїхала виховницею в дитячий табір на практику. Цілими днями вона бігала за дітьми аби ніхто не поранився, не обмастив зубною пастою і не побився, а от вечором… Це були неперевершені вечори під звуки гітари в компанії таких самих молодих хлопців і дівчат. Це були купання в холодному басейні після паркої сауни, це були прогулянки до вечірньої річки під смачні укуси комарів. Це був сміх і щастя. Коля був старшим вожатим, таким серйозним і відповідальним вдень і таким веселим і запальним вночі. Кожна наступна ніч притягувала їх ближче і ближче, а потім впала їм до ніг.
Це сталося на маскарадній завершальній вечірці, вона була принцесою, а він смішним клоуном. Навколо була така біганина і тарабарщина, що ніхто не помітив як вони обоє зникли.
Після такої ночі кохання тільки набирає обертів і їхнє мало всі шанси перерости в щось більше, адже вони вчилися в одному університеті, але на різних факультетах. Коля обіцяв їй, що обов’язково її знайде.
Як вона чекала закінчення літа і початку навчання! Летіла на крилах в університет і кожного дня годинами гуляла біля виходу в надії, що він десь її виглядає. Потік студентів меншав і меншав, день сірів, а вона сиділа на лавочці, і чекала. Через кілька тижнів вона вже вичікувала біля його факультету і в один день таки дочекалася.
Він йшов серед цього потоку людей, ї коханий, її радість і втіха. Яка полегкість. Вона зараз кинеться до нього на шию і він все пояснить своїм веселим голосом, переконає, що чекав її всі ці дні, просто вона чомусь його не бачила… За пів кроку до злету вона таки помітила, що він пригортає рукою іншу дівчину. І вона така щаслива, як була б вона, якби…
Не стала ганьбитися і ридати перед всіма. Таку зраду важко пояснити і ще важче пережити. Тоді вона поїхала по обміну в іншу країну і вже не приїжджала до завершення навчання, бо залишилася вчитися там, і працювати. Вона і закохувалася, і будувала стосунки, але вони не так врізалися в пам’ять, як це кохання.
І от роки пролетіли, чоловіки приходили, і йшли, а вона й часу не мала просто згадувати, та й не було потреба – життя йшло, і треба було за ним встигати, мити все ту ж плиту і розморожувати холодильник…
Що б з нею було, якби вона залишилася і боролася за Колю? Чи була б у неї діти, а не цей рудий хитрий котяра? Чи було б те кохання довіку і вони б сивіли зараз разом? Та що про це думати? Вона ніскільки не жаліє за тим, що було.
Фото ілюстративне.
