За тридцять років нашого спільного життя під одним дахом Ольга Леонідівна вперше дозволила собі зі мною так розмовляти. Я не впізнавала свою тиху, інтелігентну і в усьому і завжди тактовну свекруху. Та не так тон, а сказане нею мене вразило. Вперше наше спільне, щасливе, життя з її сином я побачила під іншим кутом

За тридцять років нашого спільного життя під одним дахом Ольга Леонідівна вперше дозволила собі зі мною так розмовляти. Я не впізнавала свою тиху, інтелігентну і в усьому і завжди тактовну свекруху. Та не так тон, а сказане нею мене вразило. Вперше наше спільне, щасливе, життя з її сином я побачила під іншим кутом.

Коли я побачила що невістка у каструлю борщу починає з баночки кілку викладати, то вже просто не могла стриматись. Ні, ну що це таке? Дівчині 27 років, а як борщ зварити досі не знає.

То була остання крапля, найостанніша у чаші мого терпіння. Я вимкнула газ і вже взяла каструлю і йду із нею на вулицю, аби Сірка порадувати, аж у дверях мама Оля стала монументом і ні руш.

Поглянула на Дарину:

— Іди, дитиночко, у сад, там твій чоловік із свекром басейн ладнають, – а потім як зиркне у мій бік. – А ти лишись, я з тобою поговорити мушу.

Тиху і спокійну свою свекруху я не впізнавала, бо на порозі була вона і не вона зовсім. Я ту каструлю знову на плиту, давай вимовляти і розповідати, що то таке невістка от тут готувала, показую на раковину повну посуду який та зібрала готуючи, а свекруха і не дослухала:

— Ти сина втратити хочеш?

Я отетеріла, бо де кілька в борщеві, а де такі питання?

— Та якщо ти розумна жінка, то цю Даринку на руках повинна носити, подругою їй бути, заступницею і найближчою людиною. Жінка – голка, а чоловік, як та нитка за нею, запам’ятай. У тебе син один. Мрієш про онуків, а чи підпустить Даринка тебе до них із такими твоїми закидами і повчаннями на кожному кроці? Будеш бачити раз на рік і то будуть “бабою” кликати, бо ж відчувають діти, як мама відноситься до людини, то так і вони будуть.

— Твій син із Дариною п’ятий рік живуть, вони собі вкупі, щасливі. Ти погляд його закоханий бачила? А як вона коло нього ходить? То чого тобі ще треба? Себе забула, як от тут пів кухні на попіл перетворила коли варення варила. А скільки ти зіпсувала сорочок і штанів, а тюлі які на смітник пішли, бо ти прасувати і прати була не навчена. Чи я тобі хоч слово криве сказала?

— Ти біля мене тридцятий рік живеш, скажи, хто у цьому домі господиня? Чи поїхала б ти жити окремо? Чи хоч раз почула від мене слово криве? Запам’ятай: щаслива невістка і син твій буде при парі і щасливим. А, як син твій буде мати міцну сім’ю, якщо у його домі буде радість і взаєморозуміння, то й тобі буде спокійно і щасливо.

— Ти “мама”, розумієш, мама. То будь мамою, дбай за свою дитину, зроби аби йому було добре. А де йому зараз добре? Де буде ліпше – у сім’ї, а чи одинокому, але біля “правильної” мами?

Вийшла свекруха з кухні, а я насипала собі невістчиного борщу їм смаку не відчуваючи. Господи, то он як ми жили усі ці роки? То от чого я така господиня добра? От на чому наш дім тримався.

Прийшла я у цей дім у 22 роки. Мама і бабуся мене опікали з дитинства, не мали обидві чоловіків, то з мене порошинки здували. Я вміла грати на скрипці і на піаніно, але не знала, як каші зварити, чи як віник до рук узяти.

Я чоловіка кохала, він кохав мене і перший час ми переїхали до свекрів жити, бо ж я була при надії, а в гуртожитку із дитям ну ніяк. Йой! Зараз згадуємо і сміємось за те що і як я готувала. як мало дому на попіл не перетворила варенням своїм першим. Скільки каструль і сковорідок зіпсувала.

Але, свекруха ж мені ніколи і слова не сказала. Я хлипаю, бо ж не вийшло, а вона приголубить, заспокоїть, на сміх переведе, все виправить. Наступного разу разом станемо робити і все в мене виходило і все було до ладу.

А син? Як вона його любила? Чи й колисала я його ночами, а вона мене спати відправляє, а сама до ранку “котику сіренький”. Вона ж нас і до санаторію із чоловіком і на море відпускала щороку. Сама вдома з онуком маленьким, а ми їхали на відпочинок і ні про що не турбувались.

Та я вже й не хотіла іншого дому бо тут мені було і просторо і затишно і вільно. Ми й думки із чоловіком не мали жити окремо. Нащо? У нас тут усе було добре.

Даринку я перепросила і рецепт того борщу узяла, бо то дуже смачно. Не скажу, що я от так зумію одразу змінитись і стримуватись, але й волю емоція давати точно не стану. Поглянула я на себе зі сторони і так соромно мені тепер, до сліз соромно.

А Ольга Леонідівна до тієї теми більше ніколи не поверталась. Ні словом ні ділом ні порухом не показувала, що взагалі мені про таке казала, ніби сама я до того дійшла і все зробила вірно, бо от така я розумна.

І тут вона виявилась мудрішою і тактовнішою.

Все ж, бути мамою, то не тільки дитину у світ привести. Дорослий син не робить тебе всезнаючою і точно не дає дозвіл на те, аби повчати і таким, як у мене був тоном, навчати чужу дитину. Треба мені навчитис як і Олга Леонідівна. стати мамою не тільки синові. а й невістці.

Як добре, що моя свекруха мене вчасно зупинила. Вірю, що ще зможу налагодити стосунки з Даринкою і хай на трішки, але походити на свою свекруху – маму Олю.

Як думаєте, шанс є?

Головна картинка ілюстративна

You cannot copy content of this page